В історичних поемах Т. Г. Шевченка дуже яскраво відчувається туга за козацькою вольницею. Цілком можливо, що й улюблені вирази поета “козацька слава” і “кров козацька” не були випадковими в його творчості. На це вказав у своїй монографії 1898 р. Олександр Кони-ський. Тарас Шевченко мав ще одне прізвище – Грушівський, воно належало його дідові Іванові, учаснику Коліївщини.
Олександр Ко-ниський вважає, що прізвище “Шевченко” більш пізнє і походить від назви, яку родина мала по-вулйчному. Таким чином не виключено, що Шевченко вийшов з козацької верстви, яка у XVII ст. була розколена на дворянство і селянство. За визначенням сучасників, навіть у постаті самого Шевченка було щось козацьке. Отже, враховуючи все вищезазначене, можна зрозуміти, чому митець не міг не звернутися до козацьких часів і присвятив їм декілька творів, зокрема історичні поеми.
Усі історичні поеми Шевченка можна розподілити на дві групи. До першої належать твори про боротьбу українського народу з турецько-татарськими нападниками, до другої – проти польської шляхти. Боротьбі з турецько-татарськими завойовниками присвячено дві поеми: “Іван Підкова” та “Гамалія”, пов’язані між собою тематично, бо присвячені морським походам запорожців. Агресивна політика султанської Туреччини і Кримського ханства була спрямована на спустошення українських земель.
Під час набігів в рабство потрапляли численні полонені, якими торгували на невільницьких ринках Криму та Туреччини. Для розгрому ворожих міст-фортець і визволення полонених козаки перетинали море і діставалися Туреччини на своїх легких човнах, виявляючи зразки сміливості й мужності. Іван Підкова – реальна історична постать, але про його подвиги на морі нічого не відомо. А Тарас Шевченко зображує козацького ватажка під час морського походу. Поема складається з двох частин.
У першій автор оспівує козацькі часи в Україні, а в другій зображує безпосередньо морський похід запорожців до столиці султанської Туреччини – Царграду. Перша частина поеми оповита смутком за минулими козацькими часами: Було колись – запорожці Вміли пановати. Пановали, добували І славу, і волю; Минулося – осталися Могили на полі. У подальших рядках відчувається віра в те, що запорожці гинули не марно: Було колись добре жити На тій Україні…
А згадаймо! може, серце Хоч трохи спочине. Друга частина поеми велично-патетична. На фоні грізної стихії моря запорожці співають. їхній настрій піднесений, бо вони йдуть визволяти своїх братів з неволі.
Вражає риса запорожців, на якій наголосив автор, – велика довіра і пошана між вояками. Такі стосунки в козацькому війську свідчать про велич запорожців у великих і буденних речах водночас. Це типово романтичні ознаки ранньої творчості Тараса Шевченка. Поема “Гамалія” продовжує тему морських козацьких походів. В експозиції твору розповідається про невільників, яких заточено у в’язницю в передмісті Стамбула Скутарі.
Невільницькі пісні-ридання не залишають байдужими навіть сили природи: Босфор аж затрясся, бо зроду не чув Козацького плачу… Чутки про муки невільників дійшли до Великого Лугу та Хортиці, піднімаючи козацьке військо на визволення братів. Потім дія переноситься у Візантію, де козаки-невільни-ки чекають на визволителів. І ось в нічну тишу ворожого міста вриваються заклики братів-козаків на чолі з їхнім ватажком: Гамалія по Скутарі – По пеклу гуляє, Сам хурдигу розбиває, Кайдани ламає. Дія досягає найвищого напруження, коли від брязкоту зброї прокидається Візантія, але бранців вже визволено, і козаки, співаючи завзяту величальну пісню своєму ватажкові, повертаються додому. Поема “Гамалія” відзначається багатством слухових образів, численними персоніфікаціями. Вона починається невільничим плачем – піснею, закінчується величальною піснею козацькому ватажкові.
Тож цей твір є відгуком козацької слави і відваги.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Історичні поеми Т. Г. Шевченка
Categories: Шкільні твори