Інтимна лірика Василя Симоненка

Споконвіку лірика вабила різних людей і вміло могла посортувати їх, безжально скидаючи одних зі сторінок історії, а інших вітаючи лаврами. Так вийшло й із Василем Симоненком.

Його ліра лунала з сивої давнини. Джерело поезії дзюркотіло десь біля вишневого садка, коло Шевченкової хати, потім починало дзвеніти на Лесиному Поділлі, і було чути в тому дзвоні акорди “Лісової пісні”, голоси народних купальських пісень.

Ніжна душа поета жадібно припала до невичерпного джерела фольклору. Романтик від природи, він поєднав у поемі “Русалка” вигадку й реалію, давнину й сьогодення, болісний крик і горе жінки-страдниці. Той шлях зметнеться зграєю лебедів материнства, загуркоче жорнами космічної доби, проллється гіркими сльозами над долею баби Онисі й застигне в урочистій мовчанці біля труни діда Данила.

Обізнаність з історією своєї землі не дає спокійно жити поетові й писати “похвальних пісень” якимсь особам і народу. В. Симоненко торкається глибин віків, щоб примусити нинішні покоління не ганьбити сивину облудництвом, байдужістю та різними культами.

Василь Симоненко розкриває у своїй поезії не тільки історію, проблеми, філософію життя своєї землі, він відвертий і чистий, довіряє читачам свою юність, переживання, любов і ненависть, красу й велич своєї думки, розкриває свою особистість:

…Це ж вона, нестримана й криклива, Повна вихвалянь і недовір, В поєдинки рвалася сміливо,

Глуздові часом наперекір…

Ми розуміємо, що життя поета, хоча воно було дуже коротке, поставлене врівень із рядками “Я в світ прийшов не лише пити й їсти”. Життя його не було прожито даремно; його поезія тільки в наш час знайшла прихильників у літературі, бо більш як двадцять років її було заборонено. Однак із новою силою спалахнула зірка Симоненкова зірка на сторінках української літератури, хвилюючи нас і кличучи за лебедями материнства:

… Бо ти на землі – людина,

І хочеш того чи ні –

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.





Інтимна лірика Василя Симоненка

Categories: Твори з літератури