В 1839 році була опублікована повість Лєрмонтова “Бела”, а потім “Тамань” і “Фаталіст”. В 1840 році ці три повісті вийшли як глави роману “Герой нашого часу”, а потім світло побачило весь роман цілком. Первісний добуток називалося “Один з героїв нашого століття”.
Видання 1841 року було доповнено загальною передмовою, у якому письменник відповідав критикам, що затверджували, що Печорін – порочне явища, нетипове для російського життя, неварта пародія на молодь Росії. Це передмова й передмова до “Журналу Печоріна” відіграють важливу роль у добутку, максимально виявляючи авторську позицію, і дають ключ до розгадки методу пізнання дійсності. Це перший досвід критичного тлумачення свого добутку самим автором.
Становлення поетики роману відбувалося по шляху розвитку трьох найважливіших художніх початків: просторової структури оповідання, психологічних мотивувань і подолання одномірності системи образів. На визначальну роль першого з них указав ще Бєлінський:
“Роман не можна читати не в тім порядку, у якому розташував його автор”. Освоївши й вивчивши художній досвід європейських і російських письменників, в “Герої нашого часу” Лєрмонтов розробляв практично всі ключові теми, проблеми, образи своєї лірики й прози.
Роман Лєрмонтова – перший у російській літературі аналітичний роман, у центрі якого не біографія людини, а саме особистість, його щиросердечне й розумове життя. Цей художній психологізм є продуктом епохи {реакція на повстання декабристів). Письменник підкреслює, що час героїчних діячів пройшло, людина прагне замкнути у власному світі й поринає в постійний самоаналіз.
Тому література звертається до внутрішнього миру людини. “Герой нашого часу” – абсолютно новий тип роману в російській літературі, що сполучить елементи авантюрно-пригодницького, детективного, психологічного, філософського роману. У повісті “Бела” описані побут і вдачі кавказьких народів, їхній одяг, їхнього будинку. Риси армійського побуту можна виявити в повістях “Бела” і “Максим Максимич”. У повісті “Князівна Мері” зображуються вдачі світського й “водяного” суспільства.
Пригодницький жанр дав Лєрмонтову можливість узагальнити романтичний досвід і створити новий тип російського синтетичного роману. Пригодницька література народилася з анархічного бунту проти чистого розуму. Її герої – завжди люди незвичайн і цікаві, а живуть вони в дивному світі, загадковому й непоясненому. Саме такий Печорін.
Він краде одну дівчину, зваблює іншу, займається любов’ю із третьої. Він втручається в справи “чесних” контрабандистів, обеззброює п’яного козака, убиває суперника й умирає в далекій Персії. Чи знає російська література іншого героя, що зробив стільки “подвигів”?
Головний герой нерідко переступає грань між добром і злом, але ним не можна не захоплюватися: він занадто гарний, елегантний і дотепний.
Пригодницький досвід Вальтера Скотта, Купера, Дюма дав Лєрмонтову можливість узагальнити спадщина романтизму й створити російський роман нового типу. Якщо Вальтер Скотт переносив центр оповідання в Шотландію, Купер – до Великих озер, то Лєрмонтов – на Кавказ. Він об’єднав художні прикмети романтизму й реалізму в цьому головному добутку. Саме місце дії було традиційно для російських романтиків.
Кавказ викликав асоціації з “Кавказьким бранцем” Пушкіна, з “Демоном”, з лірикою самого Лєрмонтова. Таким чином, Лєрмонтов є першовідкривачем психологічної прози. “Герой нашого часу” – це перший прозаїчний соціально-психологічний і філософський роман у нашій літературі. Усе в добутку підпорядковано головному завданню – глибоко й повно показати стан душі головного героя, в образі якого даний портрет не однієї людини, а художній тип, що увібрав у себе риси цілого покоління молодих людей 30-х років XІX століття.
“Герой нашого часу” новий тип романа
- У ЖИТТІ БАГАТЬОХ МОЛОДИХ ЛЮДЕЙ РАНО ЧИ ПІЗНО НАСТАЄ ПОРА, КОЛИ ВОНИ ПОКИДАЮТЬ РОДИНУ І ПОЧИНАЮТЬ САМОСТІЙНО БУДУВАТИ СВОЮ НОВУ СІМ’Ю. А Є ТАКІ, ЩО ЖИВУТЬ З БАТЬКАМИ ДО ОСТАННЬОГО ДНЯ, НЕ ЗАВЖДИ В ЗЛАГОДІ. ЯКИЙ ВАРІАНТ КРАЩИЙ?
- Тексти диктантів з української мови з теми “Морфологія. Іменні частини мови”
Categories: Твори з літератури