Феноген, Ліхтаренко, Маюфес

З цієї групи персонажів увагу учнів слід зосередити на двох найвиразніших постатях – Феногена і Ліхтаренка, які значною мірою доповнюють образ Пузиря. Характеризувати Феногена і Лїхтаренка найзручніше одночасно, оскільки і в самій комедії вони показані спільниками. Феноген Петрович – “права рука хазяїна”, Порфирій Аристархович Ліхтаренко – найспритніший економ.

Вони лише помічники Пузиря, але це становище тимчасове: мине якийсь час, і кожен з них стане самостійним хазяїном. Для Феногена і Ліхтаренка перебування на службі

у Пузиря – трамплін до власної економічної могутності. Обидва найближчі помічники хазяїна пройшли ного добру школу, і не випадково їхні характери мають чимало спільних рис з характером Пузиря. Як і Пузир, вони безчесні і несправедливі, бездушні і жорстокі.

Проте у кожного з них є щось і своє, особливе, індивідуальне.

Найважливішою індивідуальною рисою Феногена є його лицемірство. На розкритті цього лицемірства драматург в основному й побудував сатиричне зображення “правої руки хазяїна”.

В одній з перших сцен, зустрівшись з Маюфесом, Феноген каже, що вже “постарів”, хотів би “на свій хліб” перейти, бідкається, що йому “колинеколи перепаде свіжа копійка”. І тут же прохання: “Так пошукайте для мене десятин п’ятсот. . . Тільки шукайте землю ближче до вокзалу. . .” . Отже, виявляється, що справа не в старості і що “свіжа копійка” не такато й мала, а настав час, коли лакей хазяїна, врахувавши свої можливості, вирішив сам стати хазяїном.

Багатство для Феногена-найзаповітиіша мрія, найвища мета всього його життя. Недаремно слова лікаря – “хазяйство або смерть – такий девіз”, – сказані на адресу Пузиря, викликали у нього схвильований монолог: “Розумні слова: або хазяйство, або смерть! Велика правда!

Земля, скот, вівці, хліб, комерція, бариші – оце життя! А для чого ж тоді, справді, і жить на світі, коли не мать цього нічого? Та краще хробаком нечувственним родиться, аніж такою людиною, що про хазяйство не дбає! Нехай бог боронить – коли б у мене пропали ті гроші, що я маю – зараз би повісився”. ..

Поки що свій намір придбати маєток Фелоген тримає в секреті: нехай хазяїн вважає його лише своїм вірним слугою. Це зручно і вигідно, бо становище слуги кожен день приносить йому свіжу копійку чи то у вигляді хабара за вдало замовлене слово перед хазяїном, чи у формі подарунка від якогось “благодітеля”. Добре засвоївши науку Пузиря з усього “користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть”, він не гребує нічим.

Але тягне з властивим йому лицемірством. Одержавши, наприклад, хабара від Зеленського, Фелоген лицемірно заявляє: “Знаєте, який наш хазяїн, часом, щоб не подумав, що ви мене підкупили. . . Це ви мені позичаєте. . .” .

Марія Іванівна дає Фелогенові п’ять карбованців “на чай”, щоб умовив Терентія Гавриловича купити у Павлини новий халат. Він, беручи гроші, каже: “Ради того, щоб Терентій Гаврилович носили гарний халат, я й дурно все зроблю, аби халат купили!” .

Лицемірство Феногена лайчастіше проявляється у його взаєминах з самим Пузирем. Прослуживши тридцять, п’ять літ у хазяїна, він добре вивчив його вдачу, пізнав його слабості і вміло використовує їх у своїх корисливих цілях. Спритність, з якою Феноген лицемірно видає себе за ревного охоронця інтересів хазяїна, перекопує Пузиря, що його помічник найчесніша і найвідданіша йому людина. “Спасибі тобі, Феноген! – каже Пузир. – Ти один у мене вірний слуга! Кругом крадуть і крадуть”. .

І в той же час, як показує автор, Феноген при першійліпшій нагоді обдурює і обкрадає хазяїна. Фактор Маюфес слушно констатує, звертаючись до Феногена: “Коли ви могли обманювати Терентія Гавриловича, то кого ж після цього не обманите?” .

А втім слушність цього висновку фактора не абсолютна: знайшовся все ж один такий, якого навіть Феноген не зміг обдур’итп. Це Порфирій Ліхтаренко.

На відміну від Феногена Ліхтаренко не лицемірить, не плазує перед хазяїном, не вдає з себе непогрішного слуги.

Він глибше за Феногена зрозумів і засвоїв закони хижацької наживи і тому, дбаючи про забезпечення своїх егоїстичних інтересів, діє сміливіше, нахабніше.

Ліхтаренка, наприклад, не тільки не налякало, але навіть не збентежило звинувачення його в потуранні злодіям. Навпаки, він відверто заявляє хазяїнові, що “всі крадуть посвоєму, та без того і не можна”. І далі, заспокоюючи розгніваного Пузиря, дає таке пояснення до своїх слів: “Будемо так говорить: ви мені дасте великий шматок сала, щоб я його одніс у комору. Я візьму те сало голими руками і однесу сало в комору і покладу: сало ваше ціле, а тим жиром, що у мене на руках зостався, я помастю голову – яка ж вам від цього шкода?” .

З цього пояснення і ряду інших реплік видно, що Ліхтаренко не тільки вважає крадіжки в даних умовах неминучими, а й досить відверто визнає, що її сам він привласнює чуже, але робить це спритніше, хитріше, ніж інші.

Відвертість економа вражає і дивує лицеміра Феногена: “От вік прожив коло таких діл, де кожний день одним великі бариші, другим гроші, а третім, як кажуть, дшші, – а такого ідола, як ти, не бачив! Ми хоч крились і криємось, а ти говориш про те, що взяв чи вкрав, немов кому добро зробив!!!” .

Ліхтаренко поправляє Феногена: він не просто краде, а робить “комерчеський гендель”. І при цьому, знову ж з цинічною відвертістю, розкриває свою техніку привласнення частки Пузиревих прибутків. “Що то за слово – украсти? – заявляє він. – Украсти можна тільки коняку, вола і все те, що є живого і що готове вже лежить на своєму місці. Я нічого такого не беру, не краду – боже сохрани! Я так роблю: щоб все те, що є в хазяїна, було ціле і щоб мені була користь! Це комерчеський гендель! От я одберу від мужиків оброчну казенну землю, візьму наділи в аренду, і мужики, оставшись без землі, будуть робить на нашого хазяїна, як кріпаки!

Та щоб від такого комерчеського генделя не мать користі? Тоді б я лічив себе посліднім дурнем! Хазяїн хоче заробить, і я хочу заробить! Всі рвуть, де тільки можна зірвати, а я буду дивиться та завидувать, як люди багатіють?

Я не такий! Завидують тільки недотепи!” .

Сам хазяїн не сумнівається в безчесності Ліхтаренка, однак мириться з дим. “Я знаю, каже Пузир, – що він більше всіх краде, та зате і мені велику користь дає!” Оцінюючи по заслугах хижацьку досвідченість і спритність свого економа, Пузир не комусь іншому, а саме Ліхтаренкові доручає “загнуздати мужиків”, “зробити бідність” в Мануйлівці. І економ не підводить його. Через Ліхтаренка здійснюється і ряд інших хижацьких заходів хазяїна: мізерна оплата праці робітників, погане харчування їх тощо.

Викриваючи огидні дії Феногена і Ліхтаренка, драматург тут же показує, як чесний юнак Зозуля стає першою трагічною жертвою аморального договору.

З цією метою Карпенко-Карий вводить у твір суто драматичну сцену, яка, однак, підпорядкована загальній сатиричній спрямованості комедії.

Безсоромний наклеп Феногена і Ліхтаренка на чесного юнака Зозулю спричинився до того, що хазяїн звільнив його з роботи як злодія. З сльозами на очах він говорить про своє безвихідне становище: “Що ж я татові скажу, що мати подумає?.. Вони раділи, бідолахи, що. я на хорошому місці, що буду їм помагать і менших братів вивести в люди, і на тобі – прогнали, прогнали ні за що, а кажуть: украв!

Боже мій! Я украв! Та скоріше б у мене рука відсохла, ніж протягнулась до чужого, скоріше б мозок мій висох в голові, ніж прошептав мені думку украсти! Невже ні в кого з вас не поворухнеться серце жалем на мої правдиві слова, що я так щиро вам кажу?” .

Але зачерствілі серця хижаків ніщо не може зворушити. Лицемір Феноген твердить, що юнака “покарано для приміру”, що треба “служити чесно”, берегти “хазяйське добро, як ока: гріх великий потай брать з економії”. Ліхтаренко, лишаючись вірним своїй цинічній відвертості, визнає, що, може, й не Зозуля вкрав, а хтось інший, зате “гріх і покрився, все затихло, і хазяїн заспокоївся, не буде гризти других…

Тут колесо так крутиться: одних даве, а другі проскакують”!

Захоплюючись хижацькою спритністю Ліхтаренка, Феноген аж тричі в різних сценах ставить йому одне і те ж запитання: “1 де ти такий узявся?” . Першого разу запитання поставлене в риторичній формі, і тому прямої відповіді на його Ліхтаренко не дає.

“Підходящий грунт” – як влучно сказано! Яку глибоку проникливість виявив драматургреаліст, визначаючи соціальну основу таких типів, як Ліхтаренко і Феноген! “Підходящий грунт” – це капіталістичний лад, який породжував і породжує людей із спотвореною психікою і мораллю, людей, що не мають за душею нічого святого і здатні зробити наймерзеннішу підлість і найстрашніший злочин, щоб тільки догодити своєму всевладному божкові – безсердечному “чистогану”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Феноген, Ліхтаренко, Маюфес

Categories: Твори з літератури