Фауст характеристика образа Мефистофеля

Мефистофель – один із центральних персонажів трагедії – у значеннєвому відношенні дуже багатозначний. М., з одного боку, втілює той мир нечистої, “диявольської” сили, з якої Фауст вступає в договір, сподіваючись угамувати свою спрагу безмірних знань і насолод. Однак М. втілює й “зло” як джерело протиріччя, початок занепокоєння, незадоволеності, як спонукання до дії.

У той же час із М. зв’язується заперечення всього відсталого, фальшивого в суспільних установленнях і в думках людей, вся сатирична стихія в “Фаусті”.

Нарешті, бажаючи заволодіти душею Фауста, М. постійно втручається в його дії, спотворює ті або інші його наміри, що нерідко веде до трагічного результату. Уже в “Пролозі на небі” визначається особливе значення М. у трагедії.

Господь Бог дає йому дозвіл випробувати Фауста, щоб розбудити його до діяльності. Але в цьому ж пролозі вустами Добродії Бога передвіщені кінцева поразка М. у змаганні за душу Фауста. У першій частині трагедії М. є Фаустові в мінуту щиросердечної смути й жорстоких сумнівів. Він атестує себе як “частина сили тієї, що без ліку / Творить добро, всьому бажаючи зла”.

Це – дух абсолютного заперечення. Уклавши договір з Фаустом, М. починає спокушати його. Спочатку він веде його в Лейпциг, у погребок, на буйну студентську гулянку, де М. знущається з бенкетуючих грубіянів Потім – у кухню відьми, де готується вогненне зілля, що повинне омолодити Фауста й розбудити в ньому розгул інстинктів.

Ця сцена, де підручними відьми виступають звірі, буяє непристойностями, але також і відвертими політичними натяками: звірі, підручні відьми, несуть М. корону, що розщепилася надвоє, і стрибають із її уламками.

Незабаром саме М. улаштовує знайомство Фауста Смаргаритой. У другій частині трагедії, у міру того як розширюється сцена діяльності Фауста, М. ще частіше міняє свої обличчя, виступаючи в самих різних ролях. Як і раніше він відіграє роль саркастичного отрицателя, знущається із всім застарілим і відсталим; у тих же випадках, коли він виступає як помічник Фауста, він знову – як і в першій частині – нерідко й зловмисно спотворює його волю.

Спочатку Фауст і М. виявляються при дворі імператора, М. стає придворним блазнем.

Щоб поповнити спустілу скарбницю, він пропонує імператорові випускати паперові гроші під фантастичне забезпечення підземних багатств і скарбів Потім він бере участь у пошуках троянської Олени, переживає різні пригоди у світі міфологічних істот стародавності й, прийнявши обличчя відомої із древніх міфів виродливої Форкиади, охороняє спокій закоханої пари – Фауста й Олени – у відокремленому замку. Своєрідна роль М. у п’ятому, заключному акті трагедії. Коли Фауст одержує в дарунок від імператора приморський край, що він задумав перетворити у квітучу країну, М. , користуючись його довірою, починає тут зухвало господарювати.

М. безсоромно займається розбоєм і піратством; особливо лиховісну роль грає він у долі літньої подружньої пари – Филемона й Бавкиди.

Фауст пропонує їм нові вгіддя, хоче переселити їх на інше місце, підручні ж М. , вломившись у хатину старих, видворяють їхньою силою. Старі вмирають, їхня хатина згоряє дотла. Трагічною іронією пофарбовані заключні епізоди другої частини.

Осліплий і старезний Фауст усе ще мріє про осушення боліт, про великі діяння, але М. наказує лемурам, своїм підручним, не зводити насип, а рити могилу Фаустові. Після смерті Фауста М. намагається, нарешті, заволодіти його душею, але хор ангелів возвещает про виправдання Фауста



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Фауст характеристика образа Мефистофеля

Categories: Твори з літератури