Для всебічного ідейно-естетичного осмислення творчості О. Кобилянської

Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року в містечку Гурі-Гуморі, Кимпулунзького повіту на Південній Буковині, в родишдрібного урядовця. Батько письменниці Юліан Кобилянський походив з Таличини. Він рано лишився сиротдю, а в чотирнадцять років покинув мачуху і пішов у життя заробляти на хліб.: Опинившись у містечку Сереті на Буковині, Ю. Кобилянський складає “правничі іспити”, дістає посаду мандатора, а згодом – судового радника, на якій працював до виходу на пенсію.

Трудове життя виховало й загартувало в ньому любов до праці,

повагу до простих людей, для яких він був добрим порадником і допомагав їм.

Дитинство і юнацькі роки майбутньої письменниці пройшли серед розкішної природи Карпат. Могутня гірська природа справляла дуже сильні враження на дівчину, і це відбилося на її творчості. Родина часто переїздила з одного місця в інше в зв’язку з переведеннями по службі батька. У 1868 році він одержав посаду дрібного урядовця в Су-чаві, культурному осередку Південної Буковини. Тут у 1870 році родина Кобилянських познайомилася з відомим українським поетом М. Устияновичем.

М. Устиянович відіграв значну роль у вихованні майбутньої письменниці. Він зразу помітив мрійливу вдачу Ольги, давав їй читати книжки, зокрема народні українські й чеські казки, які западали в душу дівчини, будили її фантазію. Згодом і сама Ольга почала творити різні “фантастичні оповідання на власну руку”.

У 1875 році, після недовгого проживання в Садгорі біля Чернівців, сім’я Кобилянських переїхала в передгір’я Карпат, до м. Кимпулунга. Тут Ольга закінчила 4 класи початкової школи, тут формувалася вона як письменниця. З-поміж учителів особливою повагою здібної учениці користувалася високоосвічена словачка Берта Міллер. Вона й пізніше була доброю порадницею Ользі і послужила прототипом ряду образів, створених письменницею.

Навчання в школі велося німецькою мовою. Але батьки подбали про те, щоб донька набула знання й з української мови. В приватної вчительки Процюкевич впродовж шести місяців Ольга навчилася “писати, читати, граматики небагато і перестала – не було засобів давати далі вчитися.

В хаті були старші брати – їх треба було утримувати в гімназії… і для дівчат зачинились брами науки” . До того ж батьки дотримувалися старосвітських поглядів на освіту дочок, хоч у домі Кобилянських і панувала духовна атмосфера, що вигідно відрізнялася від міщанського оточення.

Шкільна освіта не задовольняла дівчини, бо те, що вона винесла зі школи, дало їй “лише підставу до дальшого розумового розвою і не могло… вистачити в житті” . Далі Ольга поповнювала освіту самостійно. Читала вона багато, користуючись міською, а також домашніми бібліотеками Б. Міллер, С. Нізнер, своєї подруги Августи Ко-хановської, пізніше відомої української художниці. В автобіографічному оповіданні “Доля” письменниця каже: “Марія, сама жадна духового корму, кинулась на книжки…

Молоді очі пожирали все, що було друком останньо і забирали жадібно в свою душу” ‘. Дівчина поривалася дальше і вище від одноманітної, сірої буденщини життя, з огидою ставилася до затхлої атмосфери консервативного кимпулунзького середовища. Коли “єго перегнала і почула себе самостійно, не могла більше в круг їх ідей вернути” ‘.

Лектура О. Кобилянської цього часу була дуже багата: твори Байрона, Бернса, Вергілія, 3. Вернера, X. Геллерта, Гейне, Гердера, Гете, Гомера, Т. А. Гофмана, Жан-Поля, Е. Ессер, К. Іммермана, Г. Келлера, Т. Кернера, Ю. Кернера, Ленау, Марліт, Міцкевича, В. Мюллера, Пла-тена, Рюккерта, Софокла, Словацького, Уланда, Шекспіра, Шеллі, Шіллера, Шпільгагена, Й. Фосса, Л. Фрейліграта, Є. П. Якобсена, історико-літературні й теоретичні праці Брандеса, Лессінга тощо. До рук письменниці потрапили вірші й багатьох другорядних німецьких, а подекуди й скандінавських та італійських поетів-романтиків. Читала вона твори західноєвропейських письменників у німецьких перекладах.

Спочатку дівчина найбільше захоплювалася німецькими романтичними поетами, а згодом, з 80-х років, романами Є. Марліт 2 та Шпільгагена. Роль прогресивної зарубіжної літератури для формування гуманістичних ідеалів письменниці, виховання високих літературних смаків і вироблення власної творчої манери була дуже важливою. Тим часом навіть такі прогресивні галицькі критики свого часу, як О. Терлецький, В. Щурат, часто докоряли їй за “Німеччину”, не враховуючи ті обставини, в яких вона жила і формувалася.

Адже до кінця 80-х років О. Кобилянська була відірвана від українських культурних осередків. Українська книжка в Кимпулунзі була рідкісним явищем. Офіційною мовою була тут німецька, нею розмовляла переважна більшість населення міста.

О. Кобилянська не підтримувала ні москвофільських буржуазно-клерикальних сил, що орієнтувалися на реакційну дворянську культуру, були апологетами російського самодержавства і водночас виявляли свою лояльність до Австро-Угорської імперії, ні буржуазного народовського руху, який у 80-х роках, коли формувалася письменниця, набрав антинародного, націоналістичного характеру. Проти обох цих течій у суспільно-політичному й культурному житті Галичини й Буковини нещадно боролися І. Франко, О. Терлецький, М. Павлик, Н. Кобринська, їх підтримувала Є. Ярошинська. Демократичні українські письменники, що жили в Галичині й Буковині, правдиво відображали життя широких мас і закликали українську інтелігенцію вірно служити своєму народові, виступаючи від імені трудящих, що жили по обидва боки Збруча.

Цим шляхом пішла й авторка “Землі”.





Для всебічного ідейно-естетичного осмислення творчості О. Кобилянської

Categories: Твори з літератури