Англійський класичний реалізм в літературі

Якщо у Франції романтикам і реалістам прийшлося долати суспільну впевненість у тому, що мірилом “доброго смаку” може виступати тільки класицизм, то англійська література ХІХ ст. розвивалися іншим шляхом. Класицизм не був широко розповсюдженим в Англії, і тому класичний реалізм виступив спадкоємцем просвітницького реалізму. Хоча названий вплив у творчості різних художників позначився по різному.

Різним був також вплив романтичного мистецтва. Якщо Діккєнс знаходився під сильним впливом, то в творчості Теккерея він позначився набагато

менш наявно.

Творчість Джейн Остен стала зв’язуючою ланкою між спадщиною просвітників і новою хвилею реалізму. Вона називала себе ученицею Філдінга, Річарсона, Каупера, С. Джонсона, Стерна. Вона висміювала епігонів сентименталізму, які замість реального людського почуття зображували у своїх творах слізливі зустрічі і розставання.

Новаторський характер романів Остен помітив Скотт, який назвав її “матір’ю сучасного роману” і охарактеризував її основні твори, “Почуття й чутливість” , “Менсфільд-парк” , “Емма” ) як твори, “зосереджені навколо повсякденного укладу людського життя і стану сучасного суспільства”. Навкруги всі наслідували романтикам, а зі сторінок романів Остен встає суто англійський світ, в якому немає нічого загадкового, немає фатальних збігів і демонічних пристрастей. Характери її героїнь є, за характеристикою самої письменниці, “такими ні на кого не схожими і такими схожими на інших”.

Стосунки між людьми в її романах залежать від грошових відносин і моральних установ, які існують у суспільстві. Остен показувала індивідуальний характер звичайної, нічим зовнішньо не примітної людини. Але монотонна череда будень в її романах не провокує нудьги.

Нудьгу перемагає тонка іронія і дотепність автора, які проглядають за намірено об’єктивною манерою оповіді.

Творчість В. Скотта породила цілу “історичну епоху” в англійській літературі. До жанру історичного роману звертаються Діккєнс, Ш. Бронте, Теккерей. Наслідуючи Скотта, письменники пов’язують минуле із сучасним. А в їхньому сучасному домінувала проблема робітничого руху і пов’язаного з ним чартизму.

У 1838 р. було опубліковано знамениту хартію, яка поклала початок чартистському руху. Більшість англійських письменників не підтримували лідерів чартистського руху, вважаючи їх морально брудними людьми, які штовхають неосвічені маси на насильницькі виступи. А насильницькі дії не поліпшують життєвих умов. Вони, скоріше, заганять пролетарів у ще більше глухий кут.

Але соціальна обстановка “голодних сорокових” не могла не відобразитися у творах письменників. Діккєнс висловив свою позицію однозначно у романі “Барнебі Радж”. Слідом за Шекспіром і Скоттом, він теж є провіденціалістом. В “Барнебі Радж” робітники наважуються на бунт під керівництвом лорда Гордона. Лорд Гордон є байдужим до долі простого народу, його суспільна боротьба нагадує гру підлітка то в піратів, то в революціонерів.

Англійські письменники Діккєнс, Теккерей, Гаскелл, Дізраелі, Ш. Бронте, Карлейль ) пропонували інший шлях. Вони були прихильниками соціального миру. Співчуваючі народу, вони шукали шляхи взаємопорозуміння між “нацією багатих” і “нацією бідних”. Про те, що в Англії існують дві різні нації, вперше сказав Бенджамін Дізраелі, лорд Біконсфілд, який із 1868 р. займав посаду прем’єр-міністра. Політик і письменник, за переконаннями консерватор, він у романах “Конінгсбі” і “Сібілла, або Дві нації” показав: англійці тільки для іноземців є єдиним народом.

Насправді народи два: “кокні” і “істеблішмент” . “Багаті” і “бідні” відрізняються, навіть мовою.

Письменники, які займали активну суспільну позицію, в більшій своїй частині групувалися навколо журналу Діккєнса “Household readіng” . Символом особливостей світогляду письменників школи Діккєнса є так звана “різдвяна філософія”. Надаючи реалістично вірні, документально точну картини положення робітників, вони вірили, що навіть найлютіший злодій зможе переродитися під впливом християнського світовідчуття. Вони добивались не революції, а реформ, які б поліпшили стан суспільства.

У звісному ступені рух письменників, який очолив Діккєнс, породив жанр “робітничого роману” . “Робітничій роман” зіграв вельми позитивну роль в процесі врегулювання соціальних проблем. Промисловці все ж таки пішли на реформи, ситуацію було змінено на краще без кровопролиття.

Досить важливе місце в процесі розвитку англійського реалізму займає творчість Шарлоти Бронте. В романах “Джейн Ейр” та “Шерлі” вона підвергла різкій критиці державні установи, показала правдиву картину системи освіти і положення соціально незахищених верств. Романи Ш. Бронте вважають варіаціями автобіографії.

Дочка провінційного багатодітного пастора рано зазнала злидні. Її мати, брати і сестри померли від туберкульозу. Пансіон для сиріт поміг отримати освіту і заодно відкрив перед майбутньою письменницею ті приховані жахи британського соціального життя, які не попадали на сторінки преси. Бронте пройшла через захоплення романтизмом, і тому в її реалістичному романі відчувається вплив “мистецтва образів”. Але її герої, завжди є представниками не романтичних верств: гувернантки, вчительки, священики, дрібні підприємці. Якщо в “Джейн Ейр” кохання бідної гувернантки і блискучого графа Рочестера закінчується патетичним і щасливим фіналом, то у романі “Віллет” ми бачимо психологічно прадиву картину кохання молодої дівчини.

Тобто в творчості Ш. Бронте є наявним шлях від романтизму до реалізму. Джордж Еліот писала: “Сьогодні я спустилася з небес на землю. Читала “Віллет”.

Взагалі англійський класичний реалізм відрізняється зосередженням на проблемах гріху й моралі, несе в собі сильний християнський вплив. Названа особливість є неодмінною рисою вікторіанської епохи, яку названо на честь правління королеви Вікторії. Вікторіанська епоха вважається однією з провідних в історії Англії. Традиційне обличчя країни було сформовано саме тоді, коли після суворого протистояння “голодних сорокових” держава прийшла до соціального компромісу.

Починаючи із 30 – 40 рр. англійські романтичні школи починають втрачати домінуючи позиції у мистецтві, а у 50 – 60 рр. реалізм отримує кінцеву перемогу. Хоча романтизм продовжує існування, поступово переходячи у стадію неоромантизму. Особливої уваги заслуговує школа “сенсаційного роману” , письменників якої вважають нащадками Діккєнса.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Англійський класичний реалізм в літературі

Categories: Твори з літератури