Роздуми про дружбу та кохання в зарубіжній літературі XX століття

Тема дружби та кохання, їх співвідношення і впливу на долю як одної людини, так і людства в цілому не переставала цікавити письменників протягом усього розвитку художньої літератури як мистецтва.

По-новому цю проблему освітлено в XX столітті, в епоху катастроф, політичної нестабільності, коли починає формуватись нове відношення до загальнолюдських цінностей.

Письменники XX століття часто зображають дружбу та кохання як останню моральну категорію, що лишилась у зруйнованому світі. В романах письменників “загубленого покоління”

ці поняття є тим необхідним началом, яке допомагає герою залишитися живим. “Загублене покоління” – це покоління, що пережило першу світову війну і лишилось духовно спустошеним.

Ці люди відмовляються від будь яких ідеологічних догм і шукають зміст свого існування в простих людських відносинах. Почуття ліктя товариша, що майже злилося з інстинктом самозбереження, проводить крізь війну душевно самотніх героїв роману Ремарка “На західному фронті без змін”; воно ж визначає відносини героїв роману “Три товариші”. Герой Хемінгуея у романі “Прощавай, зброє” відрікся від військової служби, від того, що звичайно називають моральним обов’язком людини, відрікся заради відносин з коханою, і його позиція видається переконливою.

Людина XX століття постійно стоїть перед очікуванням кінця світу, перед очікуванням власної смерті або смерті коханої істоти. Кетрін, героїня роману “Прощавай, зброє”, помирає, як і Пат в романі Ремарка “Три товариші”. Герой же втрачає почуття сенсу власного існування.

В фіналі обох творів герой дивиться на мертве тіло, яке вже перестало бути тілом коханої жінки. В роман вплітаються підсвідомі роздуми автора про походження кохання, про його духовну сутність.

Одна з основних особливостей літератури XX століття в її нерозривному зв’язку з явищами суспільного життя. Роздуми про дружбу і кохання проходять на фоні соціально-політичних катаклізмів і, по суті, невіддільні від роздумів про долю людства в XX столітті. У творчості Франсуази Саган тема дружби і кохання звичайно залишається у рамках приватного життя людини.

Письменниця часто зображає життя паризької богеми, до якої належить більшість її героїв. Ф. Саган написала свій перший роман у 1953 році, і він тоді був сприйнятий як повне моральне падіння. У художньому світі Саган немає місця міцній і по-справжньому сильній людській прихильності: це почуття повинно загинути, ледве народившись.

На зміну йому приходить інше – почуття розчарування і суму.

Жиль Лантьє губить єдине і справжнє кохання у своєму житті, піддавшись хибному почуттю власної гідності і бажанню бути незалежним. Герої Ф. Саган відмовляються від відповідальності, і це призводить до катастрофи.

У романах Хемінгуея і Ремарка кохання отримує поразку під тиском тої сили, яка змітає людські долі і ламає людські відносини.

У творах Франсуази Саган людина сама стає тою силою, яка руйнує відносини і рве зв’язки. Ці дві художні традиції дуже повно характеризують особливості сучасного підходу до теми дружби та кохання, ілюструють два напрями у вивченні області почуттів.





Роздуми про дружбу та кохання в зарубіжній літературі XX століття

Categories: Твори на різні теми