Біографічні даніНародився 2 в Обухові в сім’ї шевця.
Старший брат Андрія – Петро Малишко – став своєрідним народним бандитом – Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: “Якби я писав вірші так, як Петро – ціни б мені не було!” [1]
Андрій Малишко
Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті “Комсомолець України”, в “Літературній газеті” та в журналі “Молодий більшовик”.
Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах “Красная Армия”, “За честь Батьківщини”, і в партизанській газеті “За Радянську Україну”.
Після війни працював відповідальним редактором журналу “Дніпро” . Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань. Був членом ВКП.
В 1960-х роках – голова правління Українського громадського відділення Агентства преси “Новини”.
Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті по вулиці Б. Хмельницького, 68. Помер 17 лютого 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
ТворчістьУ 1930 р. Андрій Малишко надрукував перші вірші в журналах “Молодий більшовик” та “Глобус”.
Упродовж 1935-1940 років видав збірки: “Батьківщина” , “Лірика”, “З книги життя” , “Народження синів” , “Листи червоноармійця Опанаса Байди”, “Березень”, “Зоревідні”, “Жайворонки” . У цей же період написав поеми “Трипілля” , “Ярина”, “Кармалюк”, “Дума про козака Данила”.
У 1941 – 1944 pp. поет служив військовим кореспондентом де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: “До бою вставайте!” , “Україно моя!” , “Понад пожари” , “Слово о полку” , “Битва” , “Полонянка” , “Ярославна” . Героїко-трагічний пафос циклу з п’яти віршів “Україно моя!”, написаного 1941 p., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. “Україно моя!” – одне з найяскравіших поетичних явищ років війни.
Андрій МалишкоЗа поему “Прометей” Малишко отримав у 1947 р. Сталінську премію. У 1950 р. з’явилась збірка “За синім морем”, написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури. Наступного року він отримав за неї Сталінську премію.
Новий і чи не найпродуктивніший етап у творчості поета починається із середини 50-х pp. У збірці “Що записано мною” містяться тексти відомих пісень: “Знову цвітуть каштани”, “Пісня про Київ”, “Як на дальнім небосхилі”; у збірці “Серце моєї матері” – “Пісня про рушник”, “Ми підем, де трави похилі”; у збірці “Полудень віку” – “Вчителька” тощо. У їх озвученні поету допомагали такі музичні корифеї, як брати Георгій і Платон Майбороди, Лев Ревуцький, Пилип Козицький, Михайло Вериківський, Андрій Штогаренко, Сергій Козак, Олександр Білаш.
Протягом 1961-1970 років вийшли збірки “Листи на світанні” , “Прозорість” , “Дорога під яворами” , “Рута” , “Синій літопис” , “Серпень душі моєї” .
Кінематографічні роботиНаписав тексти пісень до фільмів: “Макар Нечай” , “Богдан Хмельницький” , “Роки молодії” , “Щедре літо” , “Долина синіх скель” , “Лілея”, “Таврія” , “Чорноморочка” , “Абітурієнтка” .
Автор сценаріїв кінокартин: “Навіки з російським народом” , “Квітуча Україна” , “Ми з України” .
Йому присвячено науково-популярну стрічку “Андрій Малишко” .
Премії та нагороди1947 – Сталінська премія за збірку “Лірика” та поему “Прометей”. 1951 – Сталінська премія за збірку “За синім морем”. 1964 – Шевченківська премія за збірку “Далекі орбіти”.
1969 – Державна премія СРСР за збірку “Дорога під яворами”. Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, орденом “Знак Пошани”, а також медалями[2].
Пам’ятьІм’ям Андрія Малишка в 1971 році названо вулицю в Дніпровському районі Києва. Також є вулиці в Богуславі, Борисполі, Горлівці, Донецьку, Ковелі, Коломиї, Коростені, Луганську, Обухові, Смілі, Тернопілі.
На могилі Андрія Малишка, на Байковому кладовищі у 1973 році було встановлено надгробний пам’ятник з мармуру, роботи скульптора Галини Кальченко[3].
На фасаді будинку Роліту, де мешкав поет, в 1973 році встановлено бронзову меморіальну дошку [4].
У 1991 році в Обухові в будинку, де народився поет, відкрито музей.
Про А. Малишка у 1983 році на кіностудії “Укртелефільм” знято документальний фільм “Андрій Малишко” .
31 жовтня 2003 року Національний банк України випустив в обіг 2-гривневу пам’ятну монету присвячену Андрію Малишку[5].
Меморіальна дошка Малишку на будинку письменників Роліт у Києві Пам’ятник на Байковому кладовищі Хата, де народився поет, нині музей-садиба Ремінісценція Андрія Малишка на тему рідної мови
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Андрі? й Самі? йлович Мали? шко
Categories: Шкільні твори