Новелу “Подвійне коло” вибудовано на умовній, алегоричній ситуації – на невеликому клаптику степового півдня України мало не водночас сходяться загонів різних ідеологічно-політичних угруповань: денікінці, петлюрівці, махновці, червоноармійці. Час і простір тут також умовні, художні, адже історична конкретика в новелі насправді відсутня.
Так, у степу під Компаніївкою в обмеженому часі ніколи не збиралися разом різні воюючі загони. Той умовний бій символізує всю складність ситуації в Україні під час громадянської війни. Назва
Отже, письменник моделює умовну ситуацію, яка відтворює справжню суть братовбивчої війни в Україні.
Водночас Ю. Яновський підсвідомо порушує провідний мотив радянського мистецтва – піддає сумніву “чистоту червоного прапора”, а з ним правильність більшовицьких ідей.
Більшовика Івана Половця зображено таким же вбивцею, як і його братів, хіба підступнішим і полохливішим, бо стріляє в спину полоненим; наймолодшого Сашка “по-материнському” прощає, залишає “на виховання” ; Панаса спонукає до самогубства. Варто згадати з цього приводу запис Ю. Яновського в нотатнику: “Недаром Ігор-князь, надсилаючи виклик ворогам, просто казав: “Іду на Ви!” Я бачив тоді цього князя, бачив його воїв, твердих і високих, як дуби, їхній хребет не вивчений був іще гнутися, його згинала тільки смерть”. Цей запис і містить прозорий натяк на втрачену сучасниками людську гідність, притаманну далеким пращурам, через що постала ганебна їй заміна – рабське плазування перед сильними світу цього, нерозбірливе прийняття чужих ідеологій тощо.
У “Вершниках” через художні образи Ю. Яновський дає власну оцінку зображеного братовбивства, розставляє гуманістичні, загальнолюдські акценти. Наприклад, у відтворенні бою махновського загону Панаса з петлюрівцями, яких очолює Оверко Половець. Куля Панаса “вибила Оверкові мозок на колесо”, – констатує автор і тут же розгортає символічну картину: “…блискавка розколола хмару, слідом ударив грім”. В описі похорону вирізняється художня деталь – дощ: “По обличчю Панаса Половця бігли дощові краплі, збоку здавалося, що він слізно плаче коло готової могили.
У всього загону текли дощові сльози, це була страшна річ, щоб отак плакав гірко цілий військовий загін, а дощ не вгавав”. Остання фраза підкреслює символічну довготривалість дощу-плачу в цьому часі, у якому “залізна жорстокість” опанувала людьми.
Чи змиє дощ – у міфології багатьох народів символ очищення від усякої нечисті – цю грішну землю? Це риторичне питання звучить підтекстово, бо на горизонт виступає вже наступний загін – інтернаціоналіста Івана Половця. І все повториться по-новому колу, дарма що цей загін іде під червоним прапором. Автор не може вважати закономірним, нормальним вирішення конфліктів, наведення ладу шляхом братовбивства.
Дощ на обличчі Панаса і всього загону – то його німий докір, бо вголос, відверто він уже не міг висловлювати своїх думок і виражати свої істинні почування.
Отже, Ю. Яновський підсвідомо звертається до цінностей християнської моралі. Використовуючи біблійний міф про Каїна та Авеля, він не сприймає і не підтримує братовбивчий спосіб вирішення конфліктів. Хоч у новелі кілька разів і повторюється фраза “рід розпадається, а клас стоїть”, але для автора вона є лише болісною констатацією страшних реалій революційної дійсності, як і загрозливою іасторогою небезпеки “подвійного кола”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Аналіз “Подвійне коло”
Categories: Твори на різні теми