Значення символів у п’єсі Островського “Гроза”

Для добутків реалістичного напрямку характерне наділення предметів або явищ символічним змістом. Першим цей прийом використав О. С. Грибоєдов у комедії “Горі від розуму”, і це стало ще одним принципом реалізму. А. Н. Островський продовжує традицію Грибоєдова й наділяє важливим для героїв змістом явища природи, слова інших персонажів, пейзаж. Але в п’єсах Островського є й своя особливість: наскрізні образи – символи задані в назвах добутків, і тому, тільки зрозумівши роль символу, закладеного в назві, ми можемо зрозуміти весь пафос

добутку

Аналіз цієї теми допоможе нам побачити всю сукупність символів у драмі “Гроза” і визначити їхнє значення й роль впьесе.

Одним з важливих символів є ріка Волга й сільський вид на іншому березі. Ріка як границя між залежної, нестерпної для багатьох життя на березі, на якому коштує патріархальний Калинов, і вільним, веселим життям там, на іншому березі. Протилежний берег Волги асоціюється в Катерини, головної героїні п’єси, з дитинством, з життям до заміжжя: “Яка я була жвава! Я у вас зав’янула зовсім”.

Катерина хоче бути вільної від безвладного чоловіка й деспотичної свекрухи, “полетіти” із сім’ї з домостроївськими принципами. “Я говорю: отчого люди не літають так, як птаха? Знаєш, мені іноді здається, що я птах. Коли коштуєш на торі, так тебе й тягне летіти”, – говорить Катерина Варварі.

Про птахів як про символ волі згадує Катерина перед тим, як кинутися з обриву у Волгу: “У могилі краще… Під деревцом могилушка… як добре!… Сонечко її гріє, дощичком її мочить… навесні на ній травичка виростає, м’яка така… птаха прилетять на дерево, будуть співати, дітей виведуть…”

Ріка символізує ще й втечу в напрямку до волі, а виходить, що це втеча в напрямку до смерті. А в словах барині, напівбожевільної баби, Волга – це вир, що затягує в себе красу: “От крас-те куди веде. От, от, у самий вир!”

Уперше бариня з’являється перед першою грозою й лякає Катерину своїми словами про згубну красу. Ці слова й грім у свідомості Катерини стають пророчими. Катерина хоче втекти в будинок від грози, тому що бачить у ній божу кару, але при цьому вона не боїться смерті, а боїться стати перед Богом після розмови з Варварою про Бориса, уважаючи ці думки грішними. Катерина дуже релігійна, але таке сприйняття грози більше язичеське, чим християнське

Герої по-різному сприймають грозу. Наприклад, Дикої вважає, що гроза посилає Богом на кару, щоб люди пам’ятали про Бога, тобто по-язически сприймає грозу. Ку-лигин говорить, що гроза – це електрика, але це дуже спрощене розуміння символу. Але потім, називаючи грозу благодаттю, Кулигин тим самим розкриває вищий пафос християнства

Деякі мотиви в монологах героїв також мають цим волический зміст. В 3-м дії Кулигин говорить про те, що домашнє життя багатих людей міста сильно відрізняється від публічної. Замки й закриті ворота, за яких “домашні їдять поедом так сім’ю тиранять”, є символом скритності й лицемірства

У цьому монолозі Кулигин викриває “темне царство” самодурів і тиранів, символом яких є замок на закритих воротах, щоб ніхто не міг побачити й засудити їх за знущання над членами сім’ї

У монологах Кулигина й Феклуши звучить мотив суду. Феклуша говорить про суд, що несправедливий, хоч і православний. Кулигин же говорить про суд між купцями в Кали-нове, але й цей суд не можна вважати справедливим, тому що головною причиною виникнення судових справ є заздрість, а через бюрократію в судових органах справи затягаються, і кожний купець радий тільки тому, що “так уже і йому стане в копійку”.

Мотив суду в п’єсі символізує несправедливість, що панує в “темному царстві”.

Певний зміст мають і картини на стінах галереї, куди всі забігають під час грози. Картини символізують покірність у суспільстві, а “геєна вогненна” – пекло, якого боїться Катерина, що шукали щастя й незалежність, і не боїться Кабаниха, тому що поза будинком вона добропорядна християнка і їй не страшний Божий суд

Несуть ще один зміст і останні слова Тихона: “Добре тобі, Катя! А я^-те навіщо залишився жити на світі так мучитися!”

Зміст полягає в тім, що Катерина через смерть знайшла волю в невідомому нам світі, а Тихону ніколи не вистачить сили духу й сили характеру не боротися з матір’ю, не покінчити з життям, тому що він безвладний і слабохарактерний

Підбиваючи підсумок сказаному, ми можемо сказати, що роль символіки дуже важлива впьесе.

Наділяючи явища, предмети, пейзаж, слова героїв ще одним, більше глибоким змістом, Островський хотів показати, наскільки серйозний конфлікт існував у той час не тільки між, але й усередині кожного з них

П’єси А. Островського насичені різноманітною символікою. Насамперед це символи, пов’язані з миром природи: ліс, гроза, ріка, птах, політ. Дуже важливу роль грають у п’єсах і імена героїв, чаші всього імена античного походження: давньогрецькі й римські.

Мотиви античного театру у творах Островського ще недостатньо досліджені, тому врахувати всі значеннєві обертони грецьких і римських імен тут важко. Ясно однак, що імена ці зовсім не випадково обрані автором, дуже важливий їхній звуковий склад, образність і їхнє значення в російській мові. На цих моментах ми й зупинимося докладніше.

Ю. Олеша захоплювався прізвищами героїв Островського. Паратов – це й парад, і пірат. До спостережень Олеши можна додати й безумовно, що напрошується зіставлення, Паратова з “паратим” звіром, тобто потужним, хижим, сильним і нещадним.

Запеклим ватажком, наприклад. Хижацьке поводження його в п’єсі як не можна краще характеризується цим прізвищем

Прізвища Дикої й Кабанова не треба коментувати. Але не забудемо, що Дикої – не тільки всесильний Савел Прокофьевич, а й племінник його, Борис. Адже мати Бориса “не могла ужиться з ріднею”, “вуж дуже їй дико здавалося”.

Виходить, Борис – Дикої по батьку. Що із цього треба? Так те й треба, що він не зумів відстояти свою любов і захистити Катерину. Адже він – плоть від плоті своїх предків і знає, що цілком у владі “темного царства”. Та й Тихін – Кабанів, як ні “тихнув” він.

От і метається Катерина в цьому темному лісі серед звіроподібних істот. Бориса ж вона чи вибрала не несвідомо, тільки й відмінність у нього від Тихона, що ім’я.

Дикі, свавільні персонажі, крім Дикого, представлені в п’єсі Варварою да Кудряшом, на який перебуває відповідний Шапкин, що урезонює його. Кулигин же, крім відомих асоціацій з Кулибиним, викликає й враження чогось маленького, беззахисного: у цьому страшному болоті він – кулик, пташка – і більше нічого. Він хвалить Калинов, як кулик хвалить своє болото

Жіночі імена в п’єсах Островського досить вигадливі, але ім’я головної героїні майже завжди надзвичайно точно характеризує її роль у сюжеті й долю. Лариса – “чайку” по-гречески, Катерина – “чиста”. Лариса – жертва торговельних піратських угод Паратова: він продає “птахів” – “Ластівку” і потім Ларису – чайку. Катерина – жертва своєї чистоти, своєї релігійності, вона не винесла роздвоєння душі, адже любила – не чоловіка, і жорстоко покарала себе за це.

Цікаво, що Харита й Марфа – обидві Ігнатіївна, тобто “незнаючі” або, науковий^-науковому-по-науковому, “игнорирующие”. Вони й коштують як би осторонь від трагедії Лариси й Катерини, хоча та й інша, безумовно, винуваті у загибелі дочки й невістки

Ларису в “Безприданниці” оточують не “звірі”. Але це люди з величезними амбіціями, що грають нею, як річчю. Мокій – “кощунствующий”, Василь – “цар”, Юлій – це, звичайно, Юлій Цезар, так ще й Капитонич, тобто живучим головою, а може бути, що прагне бути головним. І кожний дивиться на Ларису як на стильну, модну, розкішну річ, як на пароплав небувало швидкісний, як на віллу шикарну.

А що там Лариса собі думає або почуває – це справа десяте, зовсім їх не цікавить. І обранець Лариси, Паратов Сергій Сергійович – “вельмишановний”, з роду гордовитих римських патриціїв, – викликає асоціації з таким відомим в історії тираном, як Луций Сергий Катилина.

Ну й нарешті, Харита – мати трьох дочок – асоціюється з харитами, богинями юності й краси, яких було три, але вона ж їх і губить.

У п’єсі “Ліс” Аксюша й зовсім чужа цьому миру нечистої сили. Ліс можна зрозуміти як нове “темне царство”. Тільки живуть отут не купці, а потвори начебто Гурмижской і Улити. Аксюша чужа тому вже, що ім’я її й означає по-гречески “чужинка”, “іноземка”.

У світлі цього примітні питання, які задають один одному Аксюша й Петро: “Своя ти або чужа?” – “Той^-те-ти-те чий? Чи свій?”



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Значення символів у п’єсі Островського “Гроза”

Categories: Твори з літератури