Художня майстерність автора залежить від його вміння використовувати у своєму творі художні засоби. За допомогою них автор творить новий світ, художню реальність, де намагається сформувати свої естетичні принципи таким чином вселяючи у твір певні духовні цінності. До художніх засобів належать: тропи, стилістичні фігури, формотворні засоби. Тепер спробуємо знайти всі ці складові у повісті Івана Франка “Захар Беркут”.
Текст містить дуже багато пейзажних картин, де зображуються природні ландшафти долини, в якій знаходилося село. “Простягаючись
Майже над кожними воротами на жердці висіла прибита якась хижа птиця: то сова, то сорока, то яструб, то орел, з широко розпростертими крилами і звислою додолу головою; се були знаки духів – опікунів дому”. Під час читання чітко уявляєш собі паркан, ворота і вгорі голови птахів, тотеми кожної родини. За допомогою таких описів письменник створює свою реальність, і ми, читачі, також потрапляємо до неї, наче дійсно блукаємо серед тухольської долини, а потім заходимо до самого селища. Проте Франко – майстер не тільки пейзажів, він вигадує захоплюючі сюжети.
Повість “Захар Беркут” має не лише цікавий основний сюжет, в якому поєднуються 2 сюжетні лінії: історична – напад мон-голо-татар і особиста – кохання Максима і Мирослави. Крім того, у творі ми маємо приховане повторення фрагменту повісті. Йдеться про загибель війська загарбників у долині.
Мешканці селища заблокували гірський потік, наслідком чого стала повінь, в якій загинули всі вороги. Дуже схожу легенду ми знаходимо на самому початку. Максим розповідав її Мирославі і боярину. У давні часи на місці їхньої долини було велике “закляте” озеро.
У ньому не водилося жодної живої істоти, а вода була отруєна. Опікувалася тим озером Морана, богиня смерті. Якось цар велетнів, які жили поруч з цим озером, посварився з богинею і вдарив чарівним молотом о скелю.
Вона зруйнувалася, і все озеро витекло. Після цього почався розквіт долини, а ображена Морана обернула царя на великий камінь, який всі мешканці долини називали Сторожем. І ходила ще одна легенда, згідно з якою окаменілий цар велетнів оберігав село від неприємностей і мав допомогти у найскрутнішу хвилину. І сталося так, як передбачало це повір’я. Мешканці завалили велику кам’яну брилу, Сторожа, і нею перекрили гірський потік. Вся вода затопила долину, створивши тим самим нове озеро, в якому загинув ворог. Якщо за легендою вода була отруєна, то тепер була заповнена вбитими монголами, що також можна вважати отрутою.
Письменнику вдалося створити дуже реальний світ, в якому знайшлося місце захоплюючому сюжетові у поєднанні з неперевершеними описами природи. Авторові вдалося показати внутрішній світ героїв, пояснити і вмотивувати їх вчинки. Франко продемонстрував себе як дуже освічений в плані історії й історичних деталей та подробиць письменник, адже чітко змальовував особливості життя Карпатської Русі в ХІІІ столітті.
Навіть сьогодні цей твір не припиняє вражати нас своєю унікальністю і чарівністю.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Художня майстерність Франка у повісті “Захар Беркут”
Categories: Твори з літератури