Художній зміст вірша О. С. Пушкіна “Зимовий вечір” (Твори з літератури)

Які ж підсумки пошуків художньої сенсу “Зимового вечора” Пушкіна, а точніше, його ідейно-логічного еквівалента? Опис композиції і просторовості вірші не тільки прокладає дорогу до сенсоутворювальним елементам на цих рівнях структури, але, головне, дозволяє побачити їх конфігурації, можливості вибору і комбінування для одержання тієї чи іншої інтерпретації. Попутно вдається підкреслити катарсичні, що дозволяють моменти сенсу, хоча вони у своїй специфіці відносяться більш до естетичної, а не до власне пізнавальної стороні, виходячи за межі ідейно-логічного еквівалента.

З’ясовується також, що, мабуть, вирішальну роль у семантичній інтерпретації “Зимового вечора”, як і будь-якого іншого істинно художнього твору, грає інсталяційний, оцінний, прагматичний аспект. Він неустраним і присутній навіть у тих випадках, коли опис переслідує максимально об’єктивний і безособовий результат.

Так, наприклад, образ часу в “Зимовому вечорі”, який тут не порушувалося, може інтерпретуватися в будь-якому напрямку. Можна зробити акцент на тому, що час зупинено або, краще сказати, крутиться на одному місці, як снігові вихори в полі і веретено в халупці. Але можна підкреслити і “Заспівай мені пісню”, і “Серцю буде веселіше”. Тоді у вірші виявиться перспектива майбутнього часу, хоча, зрозуміло, неясно, що воно з собою принесе.

Або ще. Можна вважати, що деякі композиційні частини “Зимового вечора” звучать просвітлено. Але що це міняє, якщо загальна тональність все одно невтішна?

Похмурість виявиться лише контрастно підкресленою. Адже в “Зимовому ранку”, наприклад, є і похмурий нічний пейзаж, і легкий смуток в останніх рядках, але це тільки посилює радісний, мажорний тон вірша.

Наслідком аналізу “Зимового вечора” в більш загальному плані є описане тут принцип множинного композиційного членування, часто діє у зрілій ліриці Пушкіна. Рух ліричного змісту не прикріплюється до єдиного, твердо встановленому логічного відношенню частин один одному. Навпаки, воно виникає при поєднанні декількох композиційних перерізів, які виходять з різних підстав. Цей процес сприяє органічному єдності стіховой структури та семантики.

Він нагадує закономірності, описані Ю. М. Тиняновим в межах вірша і названі ним “тіснотою віршового ряду”. У світлі спостережень на більш високих рівнях, ніж вірш, можна, мабуть, говорити про “тісноті” віршованого тексту.

Композиція “Зимового вечора” втрачає жорстку, непорушно-прямолінійну розчленованість, набуваючи умовний, множинний, органічний характер. Пряме і зворотний рух сенсу по всьому вірша робиться невимушеним і природним, логічний лад скрадається. Поділ згуртовує і оформляє художню єдність, простота вірші виявляється складно організованою. Подібна побудова дозволяє легко встановити механізм межстрофіческіх відносин. Строфи “Зимового вечора” виглядають внутрішньо монолітними, складеними з полустроф, як з блоків.

У той же час завдяки змінним, змінному розрізу, який негайно “заживає”, строфи незамкнені, вільно виникають одна з іншої, відштовхують і притягують один одного. При цьому нічого переставити не можна: все стоїть на своєму місці. Здається, наприклад, що полустрофа “Заспівай мені пісню, як синиця” також здатна бути кінцівкою – закінчує ж вона строфу! Однак це неможливо: укорочена дистанція між повторюваними відрізками порушує домірність, звернення до няні стушевиваются, полустрофа раптом робиться дрібної для кінцівки. Вірш “не закінчується”.

Зате при справжній кінцівці одна тільки пара рим “подружка – кухоль” утворює композиційний пояс для двох останніх строф, підхоплюючи до того ж звуковим відповідністю мотив лачужкі.

Композиційна множинність “Зимового вечора”, в якій поєднуються зазначені варіанти членування, організує широкі смислові потенції вірші. Стають зрозумілими витоки інтерпретації НД Різдвяного: це варіанти ІІ і ІІІ, де тузі, мороку і завивання бурі немов протистоять людське завзятість, готовність вистояти, струсивши з себе заціпеніння і почуття загубленості. Проте можна зрозуміти і основи інтерпретації С. М. Бонді.

Атмосфера граничної безвиході більше залежить від варіанту 1 , але тільки в тому випадку, якщо ускладненою анафорі “Вип’ємо” – “Вип’ємо з горя”, що несе яскраву композиційну функцію, свідомо надати безрадісний, безнадійний сенс, якщо не приймати всерйоз, що всі – таки “Серцю буде веселіше”. У той же час не можна випустити з уваги, що інтерпретацію С. М. Бонді у вищій мірі підтримує композиційна роль епітетів “ветха” і “бідна”: “ветха лачужка” та двічі “бідна юність”. Мотив матеріальної і духовної знедоленості поета наполегливо звучить в “Зимовому вечорі”.

Смислові домінанти вірші істотно уточнюються при зверненні до його просторової організації. Мотиви бурі і лачужкі можна розглядати на відверненому рівні, поза їх предметного наповнення. Тоді для аналізу відкриється єдиний і одночасно диференційований образ простору, що лежить в основі композиції і всеобразності “Зимового вечора”.

Простір існує в двох іпостасях: холодне, величезна, який виє – воно сприймається на слух, – і крихітне, закрите, ледь відмежоване від того, страшного й насідаючого. Основа змістовності вірші в цьому аспекті – вічна боротьба людини з простором, за простір. Людина мучений спрагою неосвоєного простору, але часом він змушений захищатися від простору ворожого або бунтівного.

У “Зимовому вечорі” тісне, замкнутий простір рятує ліричних персонажів від широкої, разомкнутого. Схематично образ простору можна представити у вигляді площини або обсягу з невизначено великими контурами і точкою в центрі. У центрі тому, що ця точка – точка зору: простір відчувається зсередини. Подібна схема простору – відношення замкнутості і разомкнутости – вельми часто зустрічається в ліриці Пушкіна, навантажуючи найширшої семантикою.

Семантична свобода – загальна властивість структурних чинників, наприклад, відносини ритму і синтаксису у вірші.

Точка зору зсередини природно мотивується в “Зимовому вечорі” протистоянням героя всьому, що загрожує, томить, готове увірватися в кімнату, в свідомість. Буря несе голоси стихій загрозливих, що скаржаться, що лякають, що просять, і всі вони, без винятку, небезпечні, бо виходять з ворожого і невідомого світу. Розімкнене простір активно й агресивно. Йому треба чинити опір.

Лачужка і ліричний герой поки витримують натиск бурі і туги. Герой не один, і йому можна допомогти. Духовною підтримкою будуть пісні, які він просить заспівати. Разом з їх назвами і характеристикою, як висунуте з ящика, з’являється новий простір.

У цих старовинних народних піснях воно добре і веселе. В одному випадку, казково-обширне, далеке, в іншому – це дорога, ранок і молодість. Сприятливий простір – нехай в уяві і ненадовго – підміняє собою темне, страшне і ревуче, протистоїть йому в свідомості героя. Тут, втім, слід зауважити, що в художньому світі будь-який простір – зображуване чи уявне – однаково “реально”.

Форми пісенного простору врівноважують нічний: море – площинне, вулиця – векторне.

Пісенна простір у поетичному космосі “Зимового вечора” допомагає інтерпретацій, що виключає повну безвихідь змісту. Не випадково А. Л. Слонімський, подібно НД Різдвяному, бачить у вірші “вихід з туги”. “Пісні, гуртка, – продовжує дослідник, – створюють відчуття якогось домашнього затишку, на противагу бурхливої за віконцем бурі, підводять до деякого просвітління в кінцівці:” серцю буде веселіше “. У “сумною і темної халупці” точно стає світліше “.

Тим не менш неможливо вирішити до кінця, хто ж більше прав в інтерпретації “Зимового вечора” – прихильники “безпросвітності” або “просвітленості”. Художній зміст виявляється недоступним для однозначного визначення. Але аналіз композиції і просторовості вірші виявляє важливі змістотворних вузли, встановлює в кожному структурному порядку зіткнення, боротьбу елементів і мотивів і в результаті відкриває той “афект, що розвивається у двох протилежних напрямках, який у завершальній точці, ніби в короткому замиканні, знаходить своє знищення “. Таким чином, “Зимовий вечір” розкриває навіть більше, ніж витоки сенсу; тут видно параметри художності, той художній механізм, який складається у конфліктності на всіх рівнях структури, в протівочувствіях, в СШИБКА простору і контрпространства.

Зрештою, яким би сумним не було зміст “Зимового вечора”, сприйняття естетично перетвореної почуття все одно народжує радість, нагадуючи нам про “недосяжних гармоніях”.