Творчість Ф. Достоєвського як одна з вершин російської і всесвітньої літератури

У своїх творах Ф. Дострєвський розробив особливий тип філософського реалізму. Письменник називав свій реалізм фантастичним, адже для розуміння того, що відбувається з людьми, він мав осягнути глибини людської свідомості. Своїм обов’язком митець вважав “знайти в людині людину”.

Людина, на думку письменника, приховує в собі можливості і нечуваного падіння, і нескінченного вдосконалення, тобто “здатність до всього і в злі, і в добрі”. Людину “в злі” Достоєвський зображує у “Злочині і карі” – романі, який відкрив новий, вищий етап у творчості Достоєвського.

Письменник створив нову жанрову модель роману, поєднавши в ньому різні жанрові елементи. Соціально-психологічний – найпоширеніша характеристика ледь не кожного з російських романів починаючи від Пушкіна до Толстого. Але особливість “Злочину і кари” полягає насамперед у пильній увазі до життя “принижених і ображених”. Для роману Достоєвського характерне також незвичне для XIX ст. поєднання філософського та кримінального начал.

Чо­му в романі, у якому порушено питання людського

буття – свободи, Бога, лю­бові, добра, – центральною сюжетною подією виявляється злочин? Як не дивно, саме через злочин автор і намагається виявити справжній сенс морального за­кону в нашому житті. Для розкриття складного духовного світу героїв автор уводить описи снів, сповіді, внутрішні монологи. При цьому діалоги героїв створюють навіть окре­мі сюжетні лінії в романі.

Загалом у творі простежується декілька тем. Звичайно, головна тема – це історія Родіона Раскольнікова. Решта – історія родини Мармеладових, тема сім’ї Раскольнікова, тема претендентів на руку Дуні.

Усі ці лінії розвиваються паралельно, хоча й з’єднані між собою головним образом роману – постаттю Родіона Раскольнікова.

Колишній студент Родіон Романович Раскольніков вибудовує теорію про два розряди людей, поділяючи всіх на “тварюк тремтливих” – паразитів і кровопивць і “во­лодарів долі”, Наполеонів, надлюдей, сильних і здатних вершити великі справи. Се­бе, звісно, він вважає представником “вищого” розряду і, щоб виправдати свою роль, Родіон “в ім’я загального щастя” скоює вбивство. Але теорія Раскольнікова зазнає краху, адже він розуміє, що вбив “нікчемне створіння”, отже, сам уподібнився до “тварюки тремтливої” . Задум Раскольнікова, який здається дивним і фантастичним, закорінений у буденному житті. Родіон живе у світі, у якому порушення морального закону – це норма, і все, що оточує його, ніби підтверджує законність злочину: Мармеладов, що переступив через життя дружини і дітей; Катерина Іванівна, що знехтувала пасербицею; Соня, яка занедбала власне життя; Пульхерія Олександрівна, яка готова заради сина пожертвувати дочкою; Свидригайлов, якого не обходять чутки про його злочини. Злочинний стан світу – вказівка на глибоку залежність Раскольнікова від усього болю і всього неблагополуччя цього світу. “Можливо, і Бога зовсім немає…” – так промовляє він до Соні.

Він не відчуває своєї провини, не вважає себе злочинцем, проте совість виявилася сильнішою за логічно невразливу теорію. А ще Соня допомогла Раскольнікову зрозуміти, що жити слід справжнім, а не вигаданим життям, стверджуючи себе не через ненависть, а через любов, доброту, служіння людям.

Звісно, героєві Достоєвського, який намагається протистояти злу і позбавити світ від страждань, можна тільки поспівчувати: він жорстоко помиляється у ви­борі шляху і зазнає справедливого покарання за свій злочин. І в цьому познача­ється, на мою думку, ставлення самого письменника до героя. Достоєвський-психолог з такою силою відтворив душевну драму Раскольнікова, що ми переконуємося: муки совісті сильніші за покарання каторгою.

Автор довів, що моральний закон понад усе. Не важливо, яке походження у цьо­го закону, важливо, що він існує в душі людини і його порушення неприпустиме.

Достоєвський не показує морального відродження Раскольнікова, тому що роман не про це. Як на мене, завдання письменника полягало в тому, щоб до­вести, що справжнє життя завжди сильніше за ідею.

Цінність твору визначити легко: треба лише з’ясувати, наскільки він відповідає на найважливіші питання сучасності. Тож романи Достоєвсько­го актуальними будуть завжди, адже проблеми, порушені в них, – поза часом.





Творчість Ф. Достоєвського як одна з вершин російської і всесвітньої літератури

Categories: Шкільні твори