Твір-оповідання за картиною І. С. Їжакевича “Мені тринадцятий минало”

Коли виповнилося Тарасові дев’ять років, померла його мати… У дванадцять став він круглим сиротою. Як жити?

Де дітися? Пожаліли люди малого: взяли пасти вівці громадські. Вигнав Тарас ягнят за село. Пасуться вівці, тісно збившись до гурту.

Вмостився пастушок на випаленій сонцем траві. Глянув на небо – сіре, непривітне. Розкрив торбинку, а в ній – азбука.

Неначе світліше стало на душі у Тараса, радісніше. І пригадалося, що це увесь його сирітський спадок, усе, що від батька-матері сиротині залишилося. Старенький дірявий брилик і торбина відкинуті вбік. Переписує Тарас літери.

Проведе риску, довго милується, до іншої приміряється. Хочеться Тарасові навчитися і писати, і читати. І вірить пастушок, що збудеться його бажання. А серце хлопчикове б’ється – завмирає від захвату.

Це ж про оці хвилини, про своє сирітське життя напише згодом великий Кобзар у вірші “Мені тринадцятий минало”. Саме так назвав свою картину про Шевченкове дитинство видатний український художник Іван Сидорович Їжакевич.





Твір-оповідання за картиною І. С. Їжакевича “Мені тринадцятий минало”

Categories: Твори за картинами