Твір-мініатюра: “Чого мене навчив Джонатан Свіфт” за твором “Подорож у Ліліпутію”

Майже кожна сторінка “Мандрів Гуллівера” пронизана натяками та сатирою суспільства, у якому жив автор твору Джонатан Свіфт. Багато з відносин і подій того часу вже давно втратили свою актуальність та злободенність. Дійсний зміст деяких глав зараз можна зрозуміти лише з допомогою коментарів та різних історичних джерел.

Але це все ж не головне, бо головне, що є в книзі і чому навчила вона особисто мене – це ненавидіти дармоїдів усіх рангів і мастей і поважати чесних трудівників, руками яких створюються усі матеріальні блага.

Коли я прочитала цей твір, мене, преш за все, вразила невичерпна винахідливість и вигадка автора. У яких тільки ситуаціях не побував його герой Гуллівер. Та за всіх обставин, жалюгідних чи комічних, він ніколи не втрачає холоднокровності і жалюгідності, якостей, які були притаманні пересічному англійцю того часу. Про свідомо неправдоподібні речі Гуллівер розповідає незворушним і спокійним тоном очевидця, завдяки чому створюється повна ілюзія достовірності.

Ця ілюзія підтримується найточнішим дотриманням розмірів і пропорцій, рясними фактичними

відомостями і ретельними арифметичними підрахунками.

В описі Ліліпутії, наприклад, Джонатан Свіфт виходить з передумови того, що зріст ліліпутів менше зросту Гуллівера у дванадцять разів менше, тому у їхній країні міри площі відповідно зменшуються в 144 рази, а міри об’єму – в 1728 разів. А ось у країні велетнів, в якій Гуллівер сам становиться маленьким ліліпутом, ми знаходимо зворотні виміри. Але ось що дивно – у країні ліліпутів Гуллівер спостерігає такі ж самі звички, як і в країні велетнів, і такі ж звички існують на його Батьківщині, у звичайних людей. Ліліпути, як і деякі люди, страждають манією величі, себелюбством и марнословством, а найбільш усього цінують лише багатство, відзнаки та чини.

Вони вважають свого короля, як це роблять і деякі люди, наймогутнішим можновладцем у світі. Ліліпути, як і звичайні люди, пліткують, сваряться, інтригують, зав’язують між собою безглузді війни. А політичні партії ліліпутів, які постійно між собою ворогують, дуже нагадують англійських політичних діячів того часу, які теж не можуть домовитися між собою у самих простих питаннях.

Дуже міткою сатирою на політичний устрій своєї країни Джонатан Свіфт намагався розтлумачити читачам, що треба змінити в суспільстві і як треба змінити особисте життя.

Джонатан Свіфт заперечував свою сучасність з її жорстокістю і свавіллям, роблячи це заради майбутнього, яке перетворить на краще увесь світ. Але яке буде це майбутнє, він уявляв досить неявно і туманно. На мою думку, неможна мріяти про краще майбутнє, відокремлюючись від сьогодення, відокремлюючись від минулого свого народу, своєї батьківщини. І в цьому я бачу помилку письменника. Але між тим, Свіфт допоміг мені зрозуміти, що незважаючи на різноманіття народних традицій і культур, різноманіття людей и суспільних устроїв, в основі всього лежать звичайні людські взаємовідносини. І саме від цих відносин, а не від нашого росту, системи виміру та інших чинників, буде залежати

Наш добробут та життя нашого суспільства.

У деяких виданнях опускаються роздуми автора про політику. Залишається лише пригодницька канва твору. Це робить книгу Свіфта доступною для читачів любого віку.

Казкова фантастика “Гуллівера” має і певну пізнавальну цінність, допомагаючи нам відчути відносність своїх звичних уявлень про маленьке і велике. Ті ж самі предмети і явища, які здаються незначними Гулліверу-велетню, стають надзвичайно великими і набувають зовсім іншого значення, коли він дивиться на них очима ліліпута.

Читаючи книгу Свіфта, зіставляючи велетнів і ліліпутів, ми розуміємо, наскільки відносні наші оцінки і уявлення про силу і багатство, про красу і велич. Ми розуміємо, що політичні розбрати і війни частіше за все виникають через зовсім незначні причини, а обходяться людству дуже і дуже дорого.





Твір-мініатюра: “Чого мене навчив Джонатан Свіфт” за твором “Подорож у Ліліпутію”

Categories: Шкільні твори