Поневажуваний, а то й одверто переслідуваний характер української культури, обтяжений існуванням мовного бар’єру принаймні на східноукраїнських землях, спричинився до дефіциту творів, які б викликали жваву реакцію не тільки в колі літераторів, стали модними в буквальному значенні цього слова. Одним із винятків із цього правила є “Тигролови” Івана Багряного. Роман написаний у Львові 1943 р., коли місто було островом української культури, який не знав утисків фашистського або комуністичного режиму.
ВИСУНУТИЙ на участь у літературному
Загальний наклад “Тигроловів” іноземними мовами перевищив мільйон примірників, що дало змогу американським критикам зарахувати цей роман до категорії бестселерів. Нашим завданням буде проаналізувати даний текст і виокремити його чільні риси, які б дозволили виробити “матрицю” українського бестселеру. Переживши юнацьку віру в національну революцію й чорне розчарування від грубого потоптання її ідеалів у. тридцятих роках.
Багряний шукав докази невмирущості свого народу, грунту для подальших надій на його світле майбутнє, “Моделлю”, “лабораторією” такого грунту були далекосхідні українці – люди, які зберегли національну гідність, традиції й загартувалися в двобої з природою, випаливши “пережитки цивілізації”: манірність, розбещеність, лицемірство.
Далі йде ряд випробувань, коли новак має довести, що він є людиною вищого гатунку:
Стрільба, орієнтація на місцевості, нічний пошук води. Після успішного складання “вступних іспитів” новакові на загальних сходинах дають нове ім’я і відбувається святковий бенкет. Осягаючи козацькі таємниці, майбутній герой проявляє надприродні здібності й уміння: отримує прихильність фортуни, перемагає зміїну отруту, переживає внутрішнє очищення, бере участь у містичних ритуалах. Останній етап – це таємна розвідка, де на користь його обраності свідчать: одяг, загальна увага, зокрема й жінок, фізична й психологічна вищість та вершинне випробування. Так автор відповідає на питання, яке прозвучало на початку роману: який Кирило Кожум’яка чи Юрій Переможець зможе здолати дракона – вибороти право свого народу на майбутнє? Новонароджений-герой готовий до бою з драконом і отримує перемогу, вбиваючи уособлення цієї імперської системи – інквізитора НКВС, майора Медвина.
Григорій Многогрішний є абсолютним центром оповіді. Основними персонажі стають тільки з огляду на безпосередні взаємини з ним: Сірки, тигр, Медвин. На рівні образів головний конфлікт твору проявляється в намаганні цивілізації підкорити первісну природу і знищити її дійсних мешканців. Новонароджений герой Многогрішний перемагає Медвина, а, одружившись із дочкою “короля нетрів”, стає повноправним хазяїном тайги, й відтепер його втеча до Маньчжурії – не відступ, а початок визвольної боротьби за свою землю і народ.
Таким чином, чільні особливості цього тексту збігаються з особливостями останніх текстів – “кандидатів у бестселери”, особливо “Елементалу” Василя Шкляра: ідеалізований образ сильної особистості, бійки й стрілянина, екзотизми, оптимістична й прозора ідеологія, швидке розгортання сюжету, карколомна дія, кіносценарна структура, суміш соціальних, політичних і філософських елементів. Однак, на мою думку, саме звертання Багряного до глибинних прошарків українського менталітету є однією з основних особливостей впливу його текстів на читача.
Іван Багряний, автор цього твору, переконує читачів, шо за будь-яких обставин людина повинна залишатися людиною, бо вона народжена для щастя й добра. І природні стихії, і свавілля тоталітарного режиму, і лють людолова – все можна витримати, все, перемогти, якщо надихаєшся могутньою волею до життя, гідного людини. Ми бачимо Григорія у різних екстремальних ситуаціях. Інколи здається, що його муки – на грані можливого! Але незбориме бажання жити додає сили правнукові славного українського гетьмана Дем’яна Многогрішного. І тому цей молодий “тигр”, не приручений до покори тоталітарній системі, перемагає, бо у шаленому полюванні на його волю непохитно вірить: він – не нуль в історії, його душа не озвіріла, не захлинулася ненавистю до людей.
Ми із захопленням розуміємо, що людяне серце юнака здатне співчувати, співпереживати і твердо вірити: чесна людина може кинути виклик цілій нищівній системі та вистояти у цьому двобої.
Та чи щасливий сам Григорій у такій запеклій боротьбі, у таких нелюдських випробуваннях? Чи не краще було б, як тисячі інших, змиритися, не піддавати смертельному ризику своє і так уже надломлене життя?.. Але хіба можна було б тоді те невольницьке існування називати життям? І хіба людина може бути щасливою за. таких умов?
Ні! Іван Багряний, який сам усе життя вірив у тріумф людської гідності, йдучи над прірвою, проголошує аксіому: “Сміливі завжди мають щастя”, як мав його Григорій Многогрішний, що не скорився жахливим обставинам, а “стрибнув у певну смерть, але не здався”.
Сьогодні, коли наш народ зазнає чималих труднощів у відбудові незалежної держави, до нас повертаються імена тих, хто пройшов довгий шлях від забуття до безсмертя. Повертаються, щоб підтримати і надихнути, щоб своїми творами довести: щастя – це. життя, повноцінне й вільне. А воля виборюється тільки чесними і сміливими вчинками.
Тому і знак тотожності між благородною сміливістю та щастям, на мою думку, є незаперечним.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)“Тигролови” Івана Багряного як український бестселлер
Categories: Твори з літератури