Тема Батьківщини О. Блока

Тема Батьківщини відноситься до числа вічних у поезії. До неї зверталися художники слова за всіх часів. Але у творчості О. Блока ця тема знаходить особливе звучання. Адже поет жив на рубежі століть, про себе і своїх сучасників він сказав: “Ми – діти страшних років Росії”. Передчуття “нечуваних змін” і “небачених заколотів” відкидало особливий відблиск на любов О. Блока до Росії, робило її суперечливою і загостреною.

У ранній поезії О. Блока тема Росії не звучить як самостійна. Але всі події його духовного життя проходять

на тлі російського пейзажу. Наприклад, у вірші 1901 року “Видно, дні золоті прийшли…”:

Видно, дні золоті прийшли. Усе дерева стоять як у блиску. Уночі холодом віє із землі; Ранком біла церква вдалині І близька і ясна контуром.

Героїня блоківських віршів ранніх років знаходить риси казкової царівни з російських казок, житло її – зачарований терем, а герой – царевич, князь, наречений. Поезію О. Блока цих років пронизують образи російської культури, нерідко в їхньому романтичному вигляді, наприклад, у вірші “Ніч на Новий рік” виникає образ Світлани, героїні балади В. Жуковського. світ ранньої поезії О. Блока – це світ прекрасної мрії, і цією прекрасною мрією обкутаний образ Росії. До збагнення Батьківщини справжньої, далекої від чарівної казки, поет ішов через мотиви страшного світу. Саме в цій страшний світ попадає блоківський герой, пішовши від Прекрасної Дами, вийшовши із заповідного саду своїх ранніх віршів у страшний світ природи, де зірки і зорі поміняє світ мохів, боліт з кульгавими жабами, іржавих купин і пнів.

Населяють цю природу дивовижні істоти: чаклуни і кошлаті відьми, “тварини весняні”, бісенята, “хвора русалка”. Не менш страшний і вигляд людей, що живуть у цьому світі: це герої лиховісного балагана, носії “всесвітньої вульгарності”, живі мерці, як, наприклад, у циклі віршів “Танцю смерті”. Найбільш відомий вірш цього циклу – “Ніч, вулиця, ліхтар, аптека…”, у якому самою композицією підкреслена повна безвихідність, замкнутість життя у страшне коло.

Однак страшний світ – це не тільки світ навколо поета, це і світ у ньому самому.

Так, у самому своєму відомому вірші, що надовго став символом поезії О. Блока, – “Незнайомка” – ліричний герой належить двом мирам: миру мрії, поезії, де все обкутано серпанком таємниці, а поет – хоронитель цієї таємниці. Але він же не відокремлює себе і від низинного, вульгарного світу “випробуваних гостряків”, бездушної і мертвотної природи, у якій саме поетичне її явище – місяць на небі – перетворюється у мертвий диск. Недарма закінчується вірш поверненням ліричного героя від мрії до реальності. Страшний світ, створений О. Блоком, – це теж Росія, і вища мужність поета не в тім, щоб не бачити цього, а в тім, щоб бачити і прийняти, полюбити свою країну навіть у такому непривабливому обличчі. Сам О. Блок гранично відкрито виразив цю свою любов-ненависть у вірші “Грішити безсоромно, непробудно…”, написаному у 1914 році.

У ньому виникає вкрай огидний, безмірно відразливий вигляд людини бездуховної, крамаря, все життя якого – це безпросипний сон духу, навіть покаяння його лише на хвилину. Подаючи грошик у церкві, він відразу, повернувшись, обманює на цей гріш свого ближнього. Моментами вірш звучить майже як сатира. Герой його знаходить риси символічні. І тим більш несподівано і сильніше звучить фінал вірша:

Так, і такий, моя Росія, Ти всіх країв дорожче мені.

Одним з перших безпосередніх звертань О. Блока до теми Росії як до самостійного став його вірш 1906 року “Русь”. Країна з’являється в цьому вірші як заповідна, казкова. Такий самий її простір:

Русь, оперезана ріками І нетрями оточена, З болотами і журавлями, . І з мутним поглядом чаклуна…

Росія в цьому добутку як би спляче зачароване царство, і ліричний герой переймається її таємницею, його жива душа занурена у дрімоту. Русь заколисала її на своїх просторах. Підсумком міркувань О. Блока про долі своєї країни став цикл віршів “Батьківщина”, що створювався з 1907 по 1916 рік. До всіляких аспектів складної і драматичної теми звертається поет у цьому циклі.

Тут і міркування про Русь як про заповідну країну, чия господарка – казкова князівна, що відбиває традиційний вигляд російської красуні – ставної, з косою. Символом цієї країни стає тихий будинок у густій траві, покинутий героєм заради тривог і битв.

У цей цикл входить і вірш “На залізниці”, у чомусь перегукується з некрасівським “Що ти жадібно дивишся на дорогу…”. Тут доля Росії осмислюється через жіночу долю, гірку і трагічну, і це теж традиційно для російської поезії. Один з найбільш відомих віршів циклу – “Росія” . В останніх добутках циклу “Батьківщина” з’являється нова нота, пов’язана з тим, що у долі країни наступив поворот, почалася війна 1914 року, усе ясніше звучать у віршах поета мотиви майбутньої трагічної долі Росії. Це відчувається у віршах “Петроградське небо каламутилося дощем…”, “Я не зрадив білий прапор…”, “Шуліка” і інших.

Однак тема трагічного передбачення звучить у віршах із циклу “Батьківщина”, написаних задовго до війни 1914 року, у віршах, об’єднаних темою, позначеної у назві: “На поле Куліковому”. Написані ці вірші у 1908 році і присвячені однієї із самих значних подій російської історії. У 1912 році Блок писав: “Куліковська битва належить, по переконанню автора, до символічних подій російської історії. Таким подіям призначене повернення. Розгадка їх ще попереду”.

Значення Куліковської битви було не стільки військовим, політичним, скільки духовним. І не випадково звертається до цієї події поет у передбаченні трагічних років Росії. Мені хотілося б проаналізувати перший вірш циклу “На поле Куліковому”:

Ріка розкинулася. Тече, сумує ліниво І миє берега. Над убогою глиною жовтого обриву У степу сумують стогу. О, Русъ моя!

Дружина моя! До болю Нам ясний довгий шлях! Наш шлях – стрілою татарської древньої волі Простромив нам груди.

Наш шлях – степовий, наш шлях – у тузі безбережній, У твоїй тузі, о, Русь! І навіть імли – нічної і закордонної – Я не боюся. Нехай ніч. Домчимося. Опромінимо багаттями Степову далечінь. У степовому димі блисне святий прапор І ханської шаблі сталь… І вічний бій!

Спокій нам тільки сниться Крізь кров і пил… Летить., летить степова кобилиця І мне ковила… І немає кінця! Миготять версти, кручі… Зупини! Ідуть, ідуть перелякані хмари, Захід у крові! Захід у крові! Із серця кров струменіє!

Плач, серце, плач… Спокою немає! Степова кобилиця Несеться навскач!

Вірш присвячений осмисленню історичної долі Росії. І доля ця пророчо описується автором як трагічна. Символом її стає степова кобилиця, що стрімко мчиться. Виникає традиційне для поезії відчуття єдності життя людей і життя природи. Самі природні явища тут пофарбовані у трагічні криваві кольори. Цей мотив зустрічається і в інших віршах циклу “Батьківщина”, наприклад, у вірші “Петроградське небо каламутилося дощем…”: “У західній далечіні були димні хмари у крові”. У вірші “Ріка розкинулася…” кілька разів змінюється об’єкт поетичного мовлення.

Починається воно як опис типово російського пейзажу: убогого і смутного. Потім звучить пряме звертання до Росії, і, треба сказати, у свій час воно багато кому здалося таким, що шокує – адже О. Блок звертався до своєї країни так: “О, Русь моя! Дружина моя!”. Однак у цьому немає поетичної вільності, є вищий ступінь єднання ліричного героя з Росією, особливо якщо – врахувати значеннєвий ореол, даний слову “дружина” символістською поезією.

У ній він сходить до євангельської традиції, до містичного, духовного, а не тілесного єднання. І, нарешті, у фіналі вірша виникає новий об’єкт звертання: “Плач, серце, плач…” У вірші О. Блок вживає авторське “ми”, міркуючи про долі людей свого покоління. Вони представляються йому трагічними, стрімкий рух – це рух до загибелі, вічний бій тут не радісний, а драматичний.

Темі вірша відповідає його інтонаційному ладу, самому темпу поетичного мовлення. Він починається спокійно, навіть уповільнено, потім темп стрімко наростає, речення робляться короткими, у половину, а те й у третину поетичного рядка. Наростають окличні інтонації: у сімох строфах вірша автор сім разів вживає знак оклику. Поетичне мовлення тут гранично схвильовано.

Це відчуття створюється і віршованим ладом тексту. Добуток написаний різностопним ямбом, що надає йому особливу динамічність і стрімкість, передаючи невтримний і страшний порив, вічний бій, трагічне наближення до загибелі. Вірш О. Блока про Росію, що пролунав в ті роки, коли доля її неухильно наближалася до катастрофи, коли сама любов до Батьківщини знаходила внутрішній драматизм, звучить сьогодні дивно сучасно і виявляє нам зразок тієї мужньої всевидючої відданості своїй країні, що була сприйнята поетом від кращих традицій класичної російської літератури.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Тема Батьківщини О. Блока

Categories: Твори з літератури