Суперечки про людину в п’єсі М. Горького “На дні”

П’єса М. Горького “На дні” створена більше вісімдесяти років тому. І всі ці роки вона не переставала викликати спори. Це можна пояснити безліччю проблем, поставлених автором, проблем, які на різних етапах історичного розвитку здобувають нову актуальність. Це пояснюється і складністю, суперечливістю авторської позиції.

Вплинуло на долю добутку, на його сприйняття те, що складні, філософськи неоднозначні ідеї письменника були штучно спрощені, перетворені в гасла, узяті на озброєння офіційною пропагандою недавніх років. Слова: “Людина…

це звучить гордо!” ставали нерідко плакатними написами, майже також розповсюдженими, як “Слава КПРС!”, а сам монолог Сатина заучувався напам’ять. П’єса М. Горького – новаторський літературний твір.

У центрі її – не стільки людські долі, скільки зіткнення ідей, суперечка про людину, про сенс життя.

Ядром цієї суперечки є проблема правди і неправди, сприйняття життя таким, яким воно є насправді, з усією його безвихідністю і правдою для персонажів – людей “дна”, або життя з ілюзіями, у яких би різноманітних і вигадливих формах вони не з’являлися. Ця суперечка починається задовго до появи у нічліжці Луки і триває після його відходу. Вже на самому початку п’єси Настя втішає себе мріями про велике почуття, запозичаючи його із книги “Фатальна любов”. І із самого початку у цей світ ілюзій уривається фатальна правда. Із самого початку п’єси, багато чого звучить як суперечка М. Горького із самим собою, зі своєю колишньою ідеалізацією босяків. У костилєвській нічліжці воля виявляється примарною – опустившись на “дно”, люди не пішли від життя, воно наздоганяє їх. І колишнє горьківськє бажання – розглянути у босяках, люмпенах, людей, відторгнутих від нормального людського життя, насамперед гарне – також відступає на другий план.

Ці люди жорстокі один до одного, життя зробило їх такими. І ця жорстокість проявляється насамперед у тім, з якою наполегливістю вони руйнують ілюзії інших людей, наприклад, Насті, що вмирає Ганни, Кліща з його надією вибратися з нічліжки, почати нове життя, Барона, все надбання якого становлять спогади про колишню велич роду і котрому Настя кидає у жорстокості репліку: “Брешеш, не було цього!”. У середовищі цих запеклих життям людей з’являється мандрівник Лука. І з його появою суперечка, що почалася вже, про людину, про правду і неправду в житті, загострюється. Вдивимося уважніше в образ Луки.

Насамперед відзначимо, що саме цей персонаж п’єси викликає найбільш запеклі суперечки, становить її драматургічний нерв. Лука утішає людей. Чим можна утішити цих викинутих з життя, що опустилися на дно її колишніх баронів, акторів, робочу людину, що втратила роботу, що вмирає жінку, який нема чого і згадати гарного про прожите життя, потомственого злодія? І Лука прибігає до неправди, як до словесного наркотику, як до знеболюючого засобу. У мешканців нічліжки він вселяє ілюзії, причому життєвий досвід його такий, що він тонко почуває людей, знає, що кожному з них. важливіше всього. І безпомилково натискає на головний важіль людської особистості, обіцяючи Ганні спокій і відпочинок на тому світі, Акторові – безкоштовні лікарні для алкоголіків, а Ваську Попелу – вільне життя в Сибіру. Навіщо бреше Лука?

Це питання не раз задавали собі читачі і критики, міркуючи над горьківською п’єсою. Довгий час у трактуваннях образа Луки переважали негативні оцінки, його обвинувачували у байдужості до людей, у користі. Луку обвинувачували й у тім, що він спокушає людей своєю неправдою, а як головне обвинувачення називали смерть Актора. Однак якщо вдивитися в те, що робить Лука, вслухатися в його мовлення, розумієш, що механізм його розмов, які були втіхою для оточуючих, складніше. Він просто не зачерствів душею, не можна не погодитися з оцінками, які дає Луці Сатин: “Він брехав… Але це тільки з жалості до вас”.

Лука не просто обманює, протягом п’єси він творить реальне, діяльне добро: утішає перед смертю Ганну, намагається присоромити Василісу. Саме цей мандрівник запобігає вбивству Васьком Попелом Костилєва, милосердя оголошувалося “інтелігентською м’якотілістю”, що неприпустима в умовах сутички двох світів. Не приймалося в позиції Луки й інше – те, що він не кличе людей до боротьби, до революційних дій, радикальних змін життя.

Все це у давні роки вважалося шкідливим і далеким людині нового суспільства, “борцеві за світле суспільство”. Сьогодні образ Луки прочитується багато в чому інакше, а приводом до цього може послужити просто уважне, неупереджене знайомство з горьківською п’єсою.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Суперечки про людину в п’єсі М. Горького “На дні”

Categories: Твори з літератури