Символи Майбутнього. Твір за новелою Рея Бредбері “Усмішка”

Дуже хочеться зазирнути в майбутнє… Якби була машина часу – вдалося б подивитися, як житимуть мої однолітки років через сто. Але, на жаль, машину часу ще не винайшли, та і навряд чи винайдуть.

Але кожен з нас сподівається, що в майбутньому нас чекає багато хорошого і не відбудеться нічого з того, про що розповів Рей Бредбері. Рік 2061-й. “Міста – руїни, дороги від бомбардувань – немов пила, угору-вниз, поля вночі відсвічують, радіоактивні”. І черга. Черга людей, які терпляче вичікують хвилину, щоб плюнути. Плюнути в картину!

Вона

– символ минулого, яке знищило все і залишило ним тільки розруху, бруд, холод, голод. У черзі стоїть і Том, хлопчисько, який з ранку зайняв місце, щоб “помститися” картині. Для нього, як і для багатьох, це свято, а їх так мало в цьому житті.

Том згадує, як на одному такому святі “рвали і палили книги на площі, і всі сміялися, наче п’яні”, на іншому – “щасливчики, кинувши жереб, могли по одному разу довбонути машину кувалдою”. Дехто в черзі ше сподівається, що колишні часи можна повернути: з’явиться людина, у “якої душа тягнеться до прекрасного”, людина “з душею”. Але більшість у це вже не вірить,

Ось і головна площа. По кутах обгородженого майданчика – четверо поліцейських. Вони повинні стежити, щоб в картину не кидали каміння. “Це для того, – пояснили Тому, – щоб кожному дісталося плюнути по разу”. А ось і сама картина. Хлопчик завмер! “Жінка на картині усміхалася таємно-сумно, і Том, відповідаючи на її погляд, відчував, як б’ється його серце, а у вухах ніби звучить музика”.

А натовп, діставши дозвіл на знищення картини, кинувся до неї. Хлопчик, захоплений потоком, підбіг до розбитої рами, “простяг руку, схопив клаптик лиснючого полотна, смикнув і впав”. Розлючені люди шаліли: “старі жували шматки полотна”, “чоловіки рвали їх на дрібні клапті”. А в цей час Том, судорожно притиснувши до грудей шматок полотна, біг додому.

Увечері, коли всі лягли спати, хлопчик розгладив клаптик замальованого полотна.

“Світ спав, освітлений місяцем. А на його долоні лежала Усмішка. Він дивився на неї в білому світлі, яке падало з північного неба. І тихо повторював про себе, знову і знову: “Усмішка, чудова усмішка…” Він заплющив очі, і знову в мороці перед ним – Усмішка. Ласкава, добра…”

В оповіданні Р. Бредбері “Усмішка” йдеться про знамениту картину Леонар-до да Вінчі “Мона Ліза”, про її загадкову усмішку, яка хвилює вже не одне покоління людей. Невже те, про що розповів письменник, може статися в майбутньому? Ні! Я в це не вірю!

А оповідання Бредбері – це попередження нам, які живуть сьогодні: “Краса порятує світ! Зробіть так, щоб вона не пішла з ваших душ!” Хай усміхається вам Джокоида і через тисячу років!



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Символи Майбутнього. Твір за новелою Рея Бредбері “Усмішка”

Categories: Твори з літератури