Симоненко Василь Андрійович

Василь Андрійович Симоненко народився на другий день різдвя­них свят, 8 січня 1935 р. в селищі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Батьки його були колгоспники. Усе дитинство пройшло на селі, випали на його долю і важкі воєнні та повоєнні часи, бачив самотніх жінок, що залишилися без чоловіків, синів, людей, що втра­тили всю рідню, дітей-сиріт.

1952 р. закінчив середню школу і вступив на факультет журна­лістики Київського університету. Через п’ять років закінчив його. Працював у “Черкаській правді”, “Молоді Черкащини”, “Робітничій

газеті”.

Перша збірка “Тиша і грім”, що вийшла 1962 p., була виливом серця чистого і довірливого юнака, захопленого повівами “хрущовської відлиги”. Вірші Василя Симоненка вражають не надзвичайним експериментаторством з формою вірша, які ми віднайдемо в інших поетів, а надзвичайною сердечністю і теплотою, душевністю і заглибленням у загальнолюдські проблеми.

Збірка була схвально сприйнята критикою і читачами.

Разом з іншими талановитими представниками української мо­лоді Василь Симоненко бере участь в роботі Клубу творчої молоді, їздить Україною, спілкуючись з ровесниками. Потім поет працює в комісії, що займалася розслідуванням масових розстрілів у катівнях НКВД. Разом з Аллою Горською він обходив десятки сіл і розпитував людей.

Так були віднайдені таємні братські могили на Лук’янівському і Васильківському кладовищах, у Биківнянському лісі. До Київ­ської міськради було надіслано лист із проханням оприлюднити ці місця і встановити меморіали загиблим. Прохання було зігнороване.

А далі свободу почали поступово перекривати. У своєму щоден­нику 3 вересня 1963 р. Василь Симоненко пише:

“Друзі мої принишкли, про них не чути й слова. Друковані орга­нізації стають ще зухвалішими і бездарнішими. “Літературна Ук­раїна” каструє мою статтю, “Україна” знущається над віршами. Ко­жен лакей робить, що йому заманеться… До цього ще можна додати, що в квітні були зняті мої вірші в “Зміні”, зарізані в “Жовтні”, потім надійшли гарбузи з “Дніпра” й “Вітчизни”…”

І ось влітку 1963 року сталася дуже страшна своєю незрозумілі­стю подія. Василя Симоненка було затримано на залізничному вокзалі в Черкасах під час дріб’язкової сварки з буфетницею, яка перед­часно закривала буфет. Потім він чомусь опинився в камері затрима­них лінійного відділення міліції.

Потім хлопець розказував друзям, яким чином його там “вчили”.

Після того випадку Василь весь час страждав на болі у попереку, які лікарі були не в змозі полегшити. Помер він 14 грудня 1963 р. Поет прожив лише 28 років, і тепер ми можемо не сумніватися, що саме вбило його.

З великими труднощами друзям В. Симоненка вдалося надруку­вати його твори: 1964 р. – “Земне тяжіння”, 1965 р. – збірку новел

“Вино з троянд”, 1966 р. – “Поезії”, 1981 р. – “Лебеді материн­ства”.

Твори Василя Симоненка наповнені юнацьким моральним мак­сималізмом: чорне завжди залишається чорним, якої б подоби воно не набирало. Поетові боліли страждання кожної, як тоді говорили, “маленької людини”. Для нього маленьких не було. Турбували його проблеми майбутнього, можливість виродження людини, але він зав­жди вірив у людські сили.

Вірші Василя Симоненка завдяки гостроті своєї проблематики і зараз, через кілька десятиліть після його смерті, залишаються актуальними.





Симоненко Василь Андрійович

Categories: Шкільні твори