Поема “Катерина” належить до творів першого періоду творчості Т. Г. Шевченка. Цій поемі властиве характерне поєднання елементів романтизму та реалізму. Шевченка завжди хвилювала важка доля української жінки; саме у ранній період творчості ця тема була однією з провідних. Поема починається закликом-застереженням до усіх українських дівчат: “Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі – чужі люде, знущаються вами”. Важка, трагічна доля Катерини співзвучна долям багатьох українських дівчат.
Нещасне кохання до москаля, ганьба, знущання односельчан, те, що батьки вигнали Катерину з дому і, нарешті, зустріч із коханим Іваном, який навіть не хоче визнати Катерину, – все це тяжкі випробування, які зустрічалися на шляху бідної дівчини. Шевченко порушує проблему незахищеності жінки взагалі. Як. у моральному, так і в “соціальному плані.
Ніхто не допоможе Катерині, вона сама-самісінька в. цілому світі, на чужині, зимою, із маленькою дитиною на руках.
Центральний образ поеми – Катерина – вродлива селянська дівчина. У неї карі оченята, чорні брови, біле личко, вона – “як квітка на полі”. Портрет Катерини змальований у фольклорних традиціях.
Головній героїні властиві такі риси як щирість, чесність, відкритість, ніжність, чуйність та довірливість, що й погубило її.
Катерина кохає свого Йвана щиро, глибоко й вірно: “полюбила москалика, як знало серденько…” Бідна дівчина вірить своєму коханому, сподівається на його повернення кожної миті, чекає його. Навіть народивши дитину, Катерина все ще вірить у повернення москаля. Нестямний вигук: “Що я наробила!” виривається з її уст, коли вона розуміє свою провину перед батьками. Катерина завдала тяжкої образи своєму батькові та матері. Важко приголомшеній горем дівчині йти з рідного села, від найближчих їй людей, вона бере з-під вишні крихітку рідної землі й ховає в хустину коло серця.
Катерині соромно просити милостиню, але вона просить, бо треба годувати дитину. До самої сцени зустрічі Катерини з Іваном у неї є якась надія, вона живе сподіваннями, але “відцурався батько сина”, і вже немає ніякого виходу, ніякої надії. Збагнувши це, Катерина кидає дитину на дорозі й кінчає життя самогубством.
Батьки Катерини передбачали трагедію, застерігали свою доньку. І мати, і батько люблять свою дитину. їм боляче, що Катерина так учинила. Ненька, “як мертва, на діл повалилась”. У промові матері і ніжні, чуйні слова, і прокляття.
Батько мовчазний, суворий, йому теж боляче, але він мовчить, приголомшений своїм горем.
Москаль із самого початку постає перед нами брутальною, морально розбещеною людиною. Його обіцянка повернутися, напевно, вже не перша. І тому зрозуміло, що Катерина була для нього лише іграшкою, розвагою на деякий час. Двічі Іван одвертається від свого сина.
Це не людина і навіть не тварина, бо й тварини не кидають своїх дітей на призволяще.
У трагедії однієї дівчини Шевченко зумів побачити й показати трагедію всього народу. Враховуючи історичний контекст, можна розглядати поему “Катерина” не тільки як соціально-побутовий твір, але як твір філософський. Із цієї точки зору образ Катерини, її доля символізують долю України. Катерину зганьбив не просто панич, а москаль, тобто чужинець, він поводиться з нею, як завойовник.
Це наштовхує на аналогії суспільно-політичного плану. Україна у XІX столітті також була в ролі підневільної. Москалі-завойовники поводилися там як господарі.
Доля Катерини багато в чому нагадує страдницький шлях України, яка уявлялась Шевченкові жінкою-покриткою, вигнаною з власної хати.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Проблематика відносин між людьми в поемі Т. Г. Шевченка “Катерина”
- Майстерність зображення настроїв людини у збірці Тичини “Сонячні кларнети”
- Дивовижний світ казок О. Пушкіна
Categories: Твори з літератури