Інтимна лірика В. М. Сосюри – це найбільша частина його поетичної спадщини. У кожному вірші, навіть мініатюрі інтимної лірики поета звучить щось особливе: і величне, і щире, і ніжне, задушевне. Звучить те велике почуття, що вкладається в маленьке слово – люблю.
Мабуть, не знайдеться нікого, хто прочитав і не запам’ятав би цих натхненних рядків: …Так ніхто не кохав. Через тисячі літ Лиш проходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання…
Про те, як впливала поезія В. Сосюри на слухачів, згадує А. Малишко: “Вже… коли закінчилася Вітчизняна війна, нас запросили виступити в госпіталі, де лікувалися фронтовики. Поїхали ми втрьох: В. Сосюра, О. Вишня і я. Була тепла рання осінь, і слухачі, на милицях, перемотані білими бинтами, влаштувалися великим напівколом на галявині в лісі. Вишня читав свою знамениту “Зенітку”…
Потім читав Сосюра. Злегка нахиливши голову, заклавши долоні за спину, він лагідним, співучим голосом почав переказувати, який він ніжний і тривожний, немов осіння земля, і як “вечір упав на коліна, руки простяг золоті”, отам, де “холодом запахли трави”, і як старенька мати “зняла з своїх дітей дукатики й хрести”. І в цих суворих людей, що сиділи тут у лісі поранені і люто попечені вогнем… скупі сльози повзли по щоках, і стиснуті губи затаїли страждання. Голос поета якось дивно задзвенів, затремтів – і раптом обірвався.
Сосюра прикрив обличчя рукою і сів. Настала тиша, якій не потрібні оплески. А потім люди на милицях збуджено загомоніли, обступили поета, обнімали його і просили читати ще й ще”. Мов світлі джерельні струмки, ллються поетові співи про своє закохане серце. Зразком інтимної лірики Сосюри є також славнозвісна поезія “Коли потяг у даль загуркоче…”, написана 1926 року.
Згадки про зустрічі і розлуки – це хвилюючі сторінки життя кожної людини. Одну з таких сторінок розкриває Сосюра у цьому вірші. Кожному на віку доводилось щось подібне пережити.
Ось чому поезія так припала до душі читачам. До особистих переживань поет приєднує громадянський мотив: Я казав, що вернусь, безумовно, хоч і ворог – на нашій путі…
Потронташ мій патронами повний, тихі очі твої золоті… Це золотий спомин душі. Він дорогий ліричному героєві, як дорогі й рідні такі ж спогади тисячам юнаків, що розлучались із своїми коханими і йшли на боротьбу за всенародну справу. Особисте щастя неможливе без щастя всього народу – таку думку стверджує поет у вірші.
У ліричній літературі “Білі акації будуть цвісти”, як і в попередніх віршах, поет виявляє глибокі інтимні почуття до своєї подруги. Цвітіння акацій – чарівна, духмяна пора весни. Вона полонить душу, викликає любов до природи рідного краю. Ліричний герой вірша захоплюється красою життя. “Істинне тільки те, що прекрасне”, – говорив О. Довженко. І Сосюра знаходить те прекрасне всюди: в пейзажах Батьківщини, у співах соловейка, у зустрічах з нареченою: Солодко плачуть в садах солов’ї, так, як і завжди, незмінно…
В тебе і губи, і брови твої, як у моєї Вкраїни. Яке незвичайне порівняння! Під впливом відомої народної пісні написана поезія “Васильки”.
Це невеличка, в дванадцять рядків мініатюра-роздум про вічну красу життя. Порівнюючи очі коханої з квітами, ліричний герой роздумує: Одсіяють роки, мов хмарки над нами, І ось так же в полі будуть двоє йти,
Але нас не буде. Може, ми квітками, може, васильками станем – я і ти. У вірші нема суму, що таке недовговічне людське буття.
Автор оптимістично, філософськи дивиться на прийдешнє, коли інший далекий поет, “сповнений привіту, з рідними очима порівняє нас”. Така діалектика життя. До останніх років В. Сосюра залишався таким ніжним ліриком.
Про це свідчить його вірш “нехай сивіє в мене волос”, написаний в 1962 році. Нехай сивіє в мене волос І в зморшки криється рука – та тихий мій ліричний голос не замовка, не замовка. Хай дальніх днів, минулих, милих, я не верну до себе знов, але в крові моїй і жилах не погаса моя любов.
Ліричний герой віршів Володимира Сосюри – це полум’яний патріот, людина з глибокими і сильними почуттями, і саме це так приваблює до його творів молодь, саме тому так багато віршів Сосюри вивчають напам’ять і декламують не тільки на вечорах самодіяльності, але просто й так, у невеликій компанії.
Причини популярності інтимної лірики В. Сосюри
- Національне самовизначення в творі Т. Шевченка “І мертвим, і живим, і ненарожденним…”
- П’єса “Хазяїн” – видатне досягнення української драматургії XІX століття
Categories: Твори з літератури