Поезія це зажди неповторність

Українська поетеса Ліна Костенко… Вона належить до того покоління, на долю якого випало важке дитинство, коли зранена земля стогнала від невимовного болю і плакала гарячими слізьми дітей-сиріт і вдів:

Мені б ще гратись в піжмурки і класи, в казки літать на крилах палітур. А я писала вірші про фугаси, а я вже смерть побачила впритул.

Так з болем пише поетеса у вірші “Мій перший вірш, написаний в окопі”, згадуючи своє дитинство. Ровесників Ліни Костенко забирала смерть і після закінчення війни. У поезії “Пастораль XX століття” поетеса з гірким болем розповідає жахливу пригоду, що сталася з трьома хлопчиками-пастушками:

Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров’ю в багаття. І несли їх діди, яким не хотілося жить. Під горою стояла вагітна, як поле, мати.

І кричала та мати: – Хоч личко його покажіть!

У багатьох віршах поетеса утверджує безсмертя воїнів, які загинули, захищаючи рідну землю у роки Великої Вітчизняної війни. Усі ми в неоплатному боргу перед ними. У поезії “Тут обелісків ціла рота” Л. Костенко говорить, що кожний із живих повинен прийти до них, як на сповідь:

Хтось, може, має яку звістку, які несказані слова… Тут на одному обеліску є навіть пошта польова.

Поетична палітра віршів Ліни Костенко надзвичайно багата й різноманітна. Я просто вражена точністю її спостережень, влучністю висловів. Вірш “Заходить сонце за лаштунки лісу” поетеса закінчує словами про вічність буття.

І є природа. І немає смерті. Є тільки різні стадії буття.

Для Ліни Костенко “поезія – це свято, як любов, і вона закликає людей любити усе живе і прекрасне:

Любіть травину, і тваринку, і сонце завтрашнього дня, вечірню в попелі жаринку, шляхетну інохідь коня.

Особливою і неповторною є інтимна лірика поетеси, з якої постає лірична героїня, яка вміє любити, відчуває близьку їй людину, яка безкорислива і ніжна, вміє розуміти, прощати, розлучатись і зустрічати:

Я люблю тебе тихо і боязко, Я прощально тебе люблю.

Лірична героїня поетеси чиста, душевна, безкорислива. Це відчувається у вірші про розмову з садом, який питає: “Чому ти не прийшла… у час… цвітіння”. І вона відповідає:

І я прийшла не струшувать ренклод, І не робить з твоїх плодів набутку. Другі приходять в час твоїх щедрот, А я прийшла у час твойого смутку…

Поезії Ліни Костенко незвичайні, прекрасні, художньо довершені. “Це, – як сказав Володимир Базилевський, – більше ніж поезія – тут наша історія і філософія, наш спосіб думання, героїка… Тут минуле й сучасне, просвічене рентгеном мислі…”



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Поезія це зажди неповторність

Categories: Твори з літератури