Патріотичні мотиви в циклі віршів А. Малишка “Україно моя!”

Із перших днів війни Андрій Малишко – на фронті, він працює кореспондентом фронтових газет, де часто друкуються його статті, нариси, репортажі з місця боїв, звернення до бійців і, звичайно, вірші. Сьогодні твори Малишка воєнного часу сприймаються як сповідь поета-воїна, що жив одним життям із мільйонами своїх співвітчизників, ділив з ними біди й радощі, читаються як ліричний щоденник. А відкрив цей щоденник цикл поезій “Україно моя!”, написаний одразу ж після того, як радянські війська, спливаючи кров’ю, залишаючи в оточенні дивізії

і армії, відступили за межі України й вона потрапила під кований залізом чобіт окупанта.

Саме тоді були написані незрівнянні за силою патріотичного почуття рядки: Он зоря вечорова до мене шепоче барвиста, – Що ж ти став, як німий, надивляйсь на Вкраїну свою!.. І лежала земля в попелищі – земля чорнотіла.

Я дививсь, і німів, і прощавсь – і прощатись не міг. Покидаючи рідну землю, син України переосмислює все попереднє життя її народу, який протягом віків, починаючи з часів Батия, боронив свою землю. Якими б страшними не були навали ворогів, наш народ завжди виходив переможцем із тих двобоїв.

Старий Дніпро пам’ятає всі давні наруги й нові кривди, яких він ніколи не простить катам. І впевненість Славути передається ліричному герою, допомагає йому не втратити віри, вистояти.

Прекрасною і ніжною постає Україна у спогадах ліричного героя. Найтепліші слова знаходить він, щоб передати своє захоплення її чарівністю. Для нього Україна – “зелений і вічний сад”, “крапля у сонця з весла”.

Вона згадується “синім лугом, ромашкою, птицею з канівських круч”.

І як страшно бачити цю прекрасну землю розтерзаною, понівеченою. Перед внутрішнім зором ліричного героя постають картини, які він бачив, відступаючи з України: Дитини забитої змучений ротик, Залізом опечені очі дівочі,

Дідівську сльозу закривавлену з жалю, Сорочку стару на розстрілянім тілі. Спалений батьківський дім, зів’яла побита ромашка, сльози загиблих кличуть до помсти, до кари. І син України запевняє своїх рідних: вони повернуться і помстяться ворогу за все вчинене ним зло:

Катів поведуть на страту, на нашу святу розплату, І в них не вистачить крові за грізне горе твоє. І як ще один доказ упевненості в перемозі – розповідь про те, яким прекрасним буде життя після перемоги: “Які ми з тобою ще будем багаті – Веселкою в небі, барвінком у полі”. І ще бачиться, як “Цвіти зацвітають хороші у твоїм, Україно, зеленім і вічнім саду”.

Силу синівського почуття, любові й відданості повною мірою передають рядки, які повторюються двічі: Україно моя, мені в світі нічого не треба, Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти. Цими, написаними кров’ю серця рядками, де висловлена непохитна віра в нездоланність життя народу, в щасливу його долю, Малишко живив людську надію, знаходив стежку до серця воюючого народу – зболеного і зневіреного.





Патріотичні мотиви в циклі віршів А. Малишка “Україно моя!”

Categories: Шкільні твори