Остап Вишня

Остап Вишня – видатний український письменник-сатирик і гуморист. Павло Михайлович Губенко народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва Охтирського району Сумської області в багатодітній родині управителя панського маєтку. 1907 року закінчив Київську військово-фельдшерську школу.

З 1917 року навчався в Київському університеті, який через події революції 1917 р. та громадянської війни так і не закінчив.

Друкуватися почав у Кам’янці-Подільському, який у 1919-1920 рр. був тимчасовою столицею Української Народної Республіки. З перших публікацій

відомі фейлетони “Демократичні реформи Денікіна” в газеті “Трудова громада” за підписом “П. Грунський” та “Казка ” у сатиричному журналі “Реп’яхи”, підписана “П. Михайлович”.

У цьому фейлетоні розповідається про те, як не придатний ні до якого діла бовдур, пристає до погромників і бандитів, а коли набирається там “досвіду”, то сам Ленін благословляє його до лав червоногвардійців.

Після поразки УНР Остап Вишня був заарештований ЧК і спроваджений до Харкова на слідство. Із в’язниці його визволив у квітні 1921 р. В. Еллан-Блакитний і запропонував роботу перекладача в газеті “Вісті ВУЦВК”. З того ж року письменник почав друкуватися в “Селянській правді” під псевдонімом Остап Вишня. У 1920-1930-х рр. видав збірки “Діли небесні” , “Вишневі усмішки ” , “Кому веселе, а кому й сумне” , “Вишневі усмішки кримські” , “Українізуємось” , “Вишневі усмішки кооперативні” , “Вишневі усмішки літературні” , “Вишневі усмішки театральні” , “Вишневі усмішки закордонні” та інші.

26 грудня 1933 р. Остап Вишня за звинуваченнями в політичному тероризмі був заарештований і засуджений до розстрілу. Вирок було замінено десятирічним ув’язненням у північних таборах. Відповідно до наказу Головліту УРСР за № 228 від 25 вересня 1938 року, всі твори Остапа Вишні підлягали вилученню з книготорговельної мережі та бібліотек загального користування.

У Гадячі на Полтавщині навіть відбувся процес над учителями та учнями за читання творів опального гумориста й сатирика.

Після несподіваного звільнення 3 грудня 1943 року Остап Вишня був змушений писати памфлети, спрямовані проти збройної боротьби УПА на Західній Україні. Письменника навіть змусили заперечити факт власного ув’язнення у творі “Великомученик Остап Вишня”.

У повоєнний період виходили книжки “Весна-красна” , “Вишневі усмішки” , “Мудрість колгоспна” , “Отак і пишу” , “Великі ростіть!” . Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 року у Києві, похований на Байковому кладовищі. Вже після смерті письменника було упорядковано та видано цикл “Мисливські усмішки” та щоденникові записи “Думи мої, думи мої…”.

Не всі твори Остапа Вишні є однаковими за своїм художнім рівнем. Йому доводилося віддавати данину часові і використовувати свій талант на розв’язання численних, часом химерних, вигаданих “проблем”, як того вимагали партія та радянське керівництво. Проте, незважаючи на певні недоліки, Остап Вишня залишився в літературі своїми найкращими творами, які завжди викликали щирий, безпосередній сміх. Гумор Остапа Вишні дуже близький до народного анекдоту.

У творах часто присутній мудрий оповідач, завжди іронічно-усміхнений, який вживає “соковиту” народну лексику, вдається до лаконічних народних жартів і фразеологізмів, несподіваного поєднання “високого” та “низького” стилів. Дотепні й художньо неповторні діалоги стають одним із основних засобів характеристики й оцінки персонажів. Чималу роль відіграють також пейзаж і художня деталь, створюючи неповторну атмосферу “вишневих” усмішок.

Гуморески Остапа Вишні мали магічний вплив на всіх слухачів літніх курсів для вчителів Крем’янеччини 1923 р.: як на активних прибічників української ідеї, так і на зрусифікований ворожий та індиферентний прошарок. Всі відчули, що це – не пустопорожній губановсько-малоросійський сміх чергового скалозуба, а сміх соціально і національно значущий, сповнений надлюдської трагічної розпуки і рівночасно оптимістичної життєлюбної віри в краще майбутнє свого народу. Я не помилюся, коли скажу, що ця магічна сила Вишневого слова тоді доконувала чуд: майже всі вороже чи індиферентно наставлені вчителі, що їх українська школа дістала в спадщину від царських часів, дуже швидко ставали щирими і відданими працівниками на полі української освіти і культури.





Остап Вишня

Categories: Твори з літератури