На початку XX століття Ольгою Юліанівною Кобилянською була написана вражаюча і прекрасна соціально-психологічна повість Земля”, сповнена драматизму і суму за важку долю буковинського селянина. Повість змушує замислитися над проблемами, порушеними в ній авторкою. Написана під час активного розвитку капіталізму, “Земля” відбила страшні в дечому приватновласницькі інтереси і взаємини мешканців села. Уже в першій частині твору розкривається причина злочину братовбивства: “Ліс панський, власність приватна”.
За володіння землею, майном брат убиває брата, приносячи тим самим муки і страждання батькам. Тоді люди не уявляли, що можна жити по-іншому, тому власність ставала метою життя. Для досягнення цієї мети робили все можливе і неможливе.
Письменниця-психолог майстерно відтворила горе матері-страдниці, дівчини-страдниці. Такими є Марійка й Анна. Перша – мати головного героя твору Михайла, друга – його наречена.
У Марійки двоє синів – Михайло і Сава, яких вона любить над усе, як і кожна мати. Михайло ніколи не приносив клопоту матері, а Сава, навпаки, відколи познайомився з Рахірою, став тероризувати матір. Як страждало серце матері, коли вона чула слова лайки від сина, бачила непорозуміння, неповагу і навіть погрозу. Але це були лише незначні проблеми порівняно із загибеллю Михайла. Матері в житті часто керуються не думками, а серцем, тому на життєвому шляху Марійки було багато “материнських” помилок.
Після смерті старшого сина всю свою любов вона перенесла на Саву, який “зрадив” материнське серце, відвернувся від нього. Це було новим, ще більш страшним ударом для неї. Прибита горем, вона робить ще одну, на мій погляд, помилку, яку зрозуміє пізніше: відмовляється від дитини Михайла, свого онука. Драма арійки велика, і лише смерть може скінчити її муки на землі. Анна – кохана Михайла – бідна наймичка, що не має і клаптика землі.
Вона, вже вагітна, втратила найдорожчу людину, біля якої знайшла притулок. Презирство, яким “нагороджували” дівчину, смерть коханого і ненависть його матері, нездійснення мрій вибили землю з-під їі ніг. Божевілля можна вилікувати, а що зможе вилікувати поранене серце? За життя Анна стала мертвою.
Чоловіки переживають горе в собі. Хоча Сава – то “інша галузь”, але Івоніка любив обох однаково сильно: більш за все в цілому світі. Смерть сина принесла йому розчарування в землі.
А вже тільки це дорівнює смерті для старого, бо його життя з дитинства було пов’язане з годувальницею. У прекрасного психолога, видатного майстра слова Ольги Кобилянської майже кожне слово несе драматичну наснагу. У повісті “Земля” письменниця показала таке суспільне зло того часу, як рекрутчина, через змалювання драматичних колізій. Михайла відірвали від землі, від батьків, від коханої і відправили в “пекло”, де знущаються з людей.
Тільки батькові розповідає Михайло про свої душевні і фізичні муки. Він – справжній син землі – не може змиритися з наказами і командами, не любить зброї. Солдати були іграшками в руках офіцерів: їх змушували вилизувати брудну підлогу, обморожуватися на варті, страждати од спеки, били… Твір Ольги Кобилянської не повчає, він пропонує замислитися над зображеним. Вдумливий читач винесе багато цінних уроків: любов до землі, праці, повагу до батьків, вірність у коханні, заборону злочинів, необхідність жити в гармонії з собою та з іншими, потребу прощати і любити ближнього.
А ще вражає актуальність повісті “Земля”, ніби письменниця створила її в наш час і змалювала сучасне суспільство і зміни у свідомості людини, яка одержала право на власність.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Мої роздуми над повiстю “Земля” Ольги Кобилянської
Categories: Шкільні твори