Маяковський і. Вознесенський про призначення поета

Тема призначення поета й поезії в російській літературі не нова. Їй віддали данина Державін і Карамзин, Пушкін і Лєрмонтов, Некрасов і Блок, Маяковський і Вознесенськ. Вірш Андрія Вознесенська “Розмова епіграфом” – це пряме продовження теми, початої Володимиром Маяковським у віршах “Ювілейне”, “Сергієві Єсеніну” і у вступі до поеми “У весь голос”. Як і його великий попередник, Вознесенськ ставиться до поезії серйозно, це не просто времяпровождение, а грунтовна й вдумлива робота:

Володимир Володимирович, дозволите

представитися!

Я займаюся біологією вірша

Є ролі

Більше пъедестальние,

Але комусь треба за опалювач…

Поет же Володимир Маяковський порівнював! свої,^сзсихи з армією. Він розумів, що слово часом страшнее будь-якої зброї. Воно може вбити тисячі, повести вперед або примусити втекти. Свій талант поет віддав служінню народу

И всі

Поверх зубів збройні війська,

Що двадцять років у перемогах

Пролітали,

До самого

Останнього листка

Я віддаю тобі,

Планети пролетар

Вознесенську теж доводиться боротися за свої ідеали, проти “ідіотів” і всього того, що не приймає його палк і відкрита душачи

У нас, поетів, справ по горло,

Хто зайнятий садом, хто співдоповіддю

Інші, як страуси,

Ховають голів,

Звідси дивляться й мислять задом.

…Поет одіозний, часом смішний –

Поки не вимагає поета

До священної жертви

Стадіон!

Для Вознесенська слово, сказане народу, повинне бути священне. Людям не можна збрехати, слукавить заради вигоди. Хоча поет прекрасно розуміє, що не завжди серед слухачів і шанувальників його ті, заради яких варто розпинати себе, душу свою закладати, тому що деякі ходять на поезію, як на душ Шарко.

Навіть герої поеми “Погано!” вимагають скласти про їх “Добре!”. Маяковський жив у судьбоносное, вирішальний час, так, мабуть, у Росії час завжди таке. І поезія була вагомою зброєю, що трясе старі підвалини, що борються за світле майбутнє

Треба, щоб поет

І в житті був мастак

Ми міцні,

Як спирт у полтавському штофі

И Вознесенськ йому вторить, підтверджуючи серйозність поезії для сучасного життя. У Росії так зложилося, що поети – пророки й учителі свого народу, на жаль, не завжди при житті. Про Маяковського він переживає, тому що

Ви пішли,

Понимаеми відсотків на десять-

Осталисъ Асєєв і Пастернак

Але ми не підемо –

Як би хто не сподівався! –

Ми буде битися за молодняк

Це ж пряме продовження ідеї Маяковського, “мовця” померлому Єсеніну:

У цьому житті померти не важко.

Зробити життя значно трудней.

Андрій Вознесенськ прекрасно розуміє свою силу поета, без удаваної скромності він говорить своїм попередникам, що постарається зробити те, може бути, що не встигли й не зробили вони. Це звучить трохи задирливо й самовпевнено, але йому є в кого вчитися, на кого рівнятися

Ми навчили

Свистати

Пів^-росії

Дай одного

Розбійник^-розбійника-солов’я-розбійника!

Наступність поезії у віршах А. Вознесенська протягає в кожному рядку. Він гідний продовжувач традиції великої російської літератури й не боїться встати в ряди великих. Йому це по плечу.

Вознесенського ріднить із Маяковським не тільки загальний погляд на речі, але й поетика, звучання фраз, що ламається вірш драбинкою. Це не наслідування попередникові, а духовне споріднення двох поетів

И коли цей випадок щасливий представиться,

Відіб’ю телеграму, обкусавши заусенци:

Володимир Володимирович, дозволите представитися –

Вознесенськ

“Серцем Росії” стали називати Москву, тому що в ній зосередилися основні науково-дослідні інститути й важливі промислові підприємства. У Москві, мабуть, кращі вузи, театри, музеї країни. Так, напевно, і мабуть, адже Москва – особа Росії, і рік у рік ця особа стає прекрасніше і яскравіше. І суть навіть не в тім, що в Москві реставруються стародавні будинки, будуються нові, відновлюються зруйновані храми.

Москва набагато цікавіше своїми людьми: будівельниками й інженерами, артистами й поетами, політиками й музикантами. Тут щодня кипить плідна й творча робота. Так уже історично повелося, що всі починання в Росії зароджуються й здійснюються тут.

Ще в сімнадцятому столітті під Азовом Петро І говорив: “Щоб пушка вистрілило тут, її треба зарядити в Москві”. Раніше з Москви йшли в усі сторони директиви, розпорядження. Зараз час трохи змінився, але Москва як і раніше в центрі подій, у неї вирішальне слово, тому що тут живуть і працюють найбільш обізнані в політику, бізнесі, культурі й мистецтві люди, що вершать наші долі

Не завжди ми беззастережно віримо всьому, що говориться й робиться в Москві, але тим і прекрасно, що можна мати своя думка, відмінне від офіційного. Це досягнення демократії – мати можливість міркувати й висловлювати свою думку про усім. І тем відповідальніше стає кожна людина. Тепер йому не треба оглядатися на Кремль, Москву, правителів, він може зіставляти думки різних політиків, робити свої висновки.

И роль Москви в нових обставинах, що відкрилися, чи не головна

Тут живуть і творять художники й письменники, поети й музиканти, вони голосно заявляють усьому світу про талановитість і красу російського народу. Адже, потрапивши в Москву, творець стає популярним і відомим по всій Росії. “Москва – як багато в цьому звуці для серця російського злилося…”. Прав був Олександр Сергійович Пушкін, що любив Москву, як “першу любов”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Маяковський і. Вознесенський про призначення поета

Categories: Твори з літератури