ТВОРИ НА НЕЛІТЕРАТУРНІ ТЕМИ
Любов до батьків – основа всіх чеснот
Я повністю погоджуюся із словами древнього мислителя Цицерона про те, що любов до батьків визначає, чого людина варта.
Я впевнений, що поганий син ніколи не стане хорошим чоловіком і батьком, адже якщо він не вміє, любити людей, які дали йому життя, то не буде по – справжньому любити і дружину, і власних дітей.
Кожна доросла людина береже пам’ять про рідну сім’ю, де все було вперше: і перші радощі, і перші прикрощі, і перші уроки доброти, чуйності, праці, взаємодопомоги.
У кожній сім’ї складаються лише їй притаманні стосунки, створюється особливий мікроклімат. Чи пануватимуть у ній дружба, взаємоповага, єдність почуттів, поглядів чи, навпаки, кожен член родини думатиме лише про себе, залежить не тільки від батьків, але й від дітей також. Навіть у сім’ї, де батьки не знаходять спільної мови, духовно багата дитина може оздоровити домашню атмосферу.
Яскравим прикладом такої родини є сім’я моєї тітки, маминої сестри. Я дружу з її сином Дмитром, моїм двоюрідним братом, часто буваю у них удома і не раз спостерігав, як дорослі сваряться з будь-якого приводу. Чоловік звинувачує мою тітку в тому, що вона погана господиня, а та “відбивається” словами, що він неуважний до неї й сина.
У цій колотнечі тільки Дмитро зберігає спокій. Щоб у батьків було менше приводів до сварок, він навчився смачно готувати, прибирати у квартирі, хлопець організовує для всієї сім’ї культпоходи в театр, на виставки, заохочує батька до участі у своєму шкільному житті. Якось брат зізнався, що почуває себе в сім’ї дорослою людиною, яка живе поряд з двома підлітками, нездатними домовлятися між собою.
Хлопцеві важко, але він розуміє, що завдяки йому батьки не розлучилися, живуть разом багато років і поступово-таки вчаться не тільки говорити, а й слухати одне одного.
Дмитро – розумний, добрий, талановитий хлопець, але найважливіше в його характері – це любов до батьків і бажання бачити їх щасливими.
На жаль, живуть на світі люди, які не люблять своїх батьків, відмовляються від стареньких. По всій Україні розкидано не лише безліч дитбудинків, а й будинків для людей похилого віку, де доживають свій вік батьки й матері успішних дітей. Не має значення, чим виправдовують такий учинок діти, головне, що старенькі позбавлені родинного тепла й любові найрідніших людей.
Згадаймо Володьку Лободу, героя роману Олеся Гончара “Собор”. Володька – доволі успішний чиновник, але люди називають його “батькопродавцем”, бо його батько, старий металург Ізот, з волі сина доживає в будинку для ветеранів далеко за містом. Володька навідує батька і щиро дивується, чого старенький не хоче його бачити.
Любов до батьків – це найприродніше почуття синів і дочок. Нам треба жити так, щоб батьки знали, що ми їх любимо і поважаємо. Від цього першого в нашому житті щирого почуття народжуються всі наші найкращі риси характеру, усі наші чесноти.
Поважайте час і сьогоднішній день. Поважайте кожну хвилину, адже вона помре і ніколи не повториться, і це завжди серйозно
Я повністю погоджуюся зі словами видатного польського педагога Януша Корчака про те, що треба поважати кожну хвилину, цінувати кожен день свого життя, який пройде і більше вже ніколи не повториться.
Як же виховати в собі оте “почуття часу”? Головне, не марнувати своє життя, не розмінюватися на дрібниці. Учені-психологи, педагоги рекомендують проводити хронометраж, записувати, скільки часу в день іде на уроки, на власні захоплення, на перегляд телепередач, на сидіння за комп’ютером.
Проаналізувавши ці записи, ми зрозуміємо, чи не марнуємо час, чи не витрачаємо його даремно на зустрічі з нецікавими людьми, на дурнуваті забавки.
Якось подруга розповіла, що познайомилася з цікавою компанією і запросила на зустріч зі своїми новими приятелями. Я погодилася і дуже пожалкувала про це.
Компанія зібралася на дитячому майданчику. У руках і хлопців, і дівчат пляшки з пивом, цигарки. Розмови ні про що, голосний сміх, лайка, смілива бравада: “Дивіться – ми не боїмося видаватися такими, як ми є!” – спочатку смішили мене. Але дуже швидко мені набридло дивитися на все це – і я пішла. Цій компанії не треба думати, чим зайнятися, як і що говорити: усе відомо і звично, навколо всі свої.
З часом моя подруга зрозуміла, що за все треба платити. Невивчені уроки і конфлікти з батьками – ось результат згаяного по-дурному часу.
Ми повинні чітко розуміти: затримався, запізнився із здійсненням своїх планів і мрій – і ось уже твоє місце в житті кимось зайняте.
Заповниш свій час пустими розмовами, непотрібними зустрічами – і не помітиш, як ровесникам стане з тобою нецікаво: знаєш мало та й розповідати не вмієш.
Видатна українська письменниця Ліна Костенко застерігає: “Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу”. Вона вчить, що все, що минулося, пройшло, не можна переписати заново: “…і як напишеш, так уже і буде”. Людина повинна поспішати жити, “зробити щось, лишити по собі”, не марнувати час, який невтомно спливає, щоб уже більше ніколи не повторитися.
Отже, кожній людині треба з повагою ставитися до часу, цінувати і берегти його від життєвої марноти, витрачати його тільки з користю.
Любов до батьків – основа всіх чеснот
Categories: Шкільні твори