На думку багатьох дослідників творчості Набокова, Олександр Іванович Л. являє собою одного з дуже нечисленних набоковскіх героїв, наділеного рисами реальної людини. Роман представляє собою історію життя Л., починаючи з дитячих років і кінчаючи його смертю. Л. – онук забутого композитора й син “досить посереднього” дитячого письменника – з самого дитинства відчуває себе чужим у навколишньому світі.
Відчуття просвіту наступає раптом, коли він перший раз бачить шахи – з цього моменту починається “відключення” Л. від реального світу, він іде у світ шахової гри, де відчуває себе віртуозом, творцем, володарем. Через деякий час у Л., висхідній шахової зірки, з’явився “щось середнє між вихователем і антрепренером” Валентинов. Проте роки “вундеркіндства” пройшли, і Л., живучи лише в шаховому світі, вже покинутий Валентиновим, починає програвати турніри. У нього з’являється “свій” суперник-ворог Тураті, виникає поглинаюча всі думки Л. ідея шахового реваншу. В цей же час Л. зустрічає свою майбутню дружину.
Далі в житті Л. наступає перелом. Він грає вирішальну партію з Тураті, під час якої з ним трапляється удар. Після цього випадку Л. одружується і перестає грати.
Деякий час все йде нормально. Але шаховий світ не залишає Л. у спокої, знову з’являється Валентинов, який намагається заманити “шахового” Л. у світ кінематографа. Л. відчуває себе в пастці і, вирішивши “вийти з гри”, кінчає самогубством.
Образ Л. не має конкретного прототипа, це збірний герой, зіставний з кількома реальними особами. За своїм зовнішнім виглядом мішкуватого, незграбної людини він схожий з гросмейстером АКІБ Рубінштейном. Деякі життєві перипетії юного Л. нагадують юність самого Набокова – він навчався в привілейованому Тенишевском училище. Практично всі дослідники цього образу вважають, що основним прототипом Л. послужив чемпіон світу тих років, знаменитий гросмейстер Альохін. Проте ні в зовнішньому вигляді, ні в способі життя незграбний і замкнутий Л. нічого спільного з ним не має. Набоков, створюючи образ Л., “запозичив” для нього в Алехина саму манеру шахової гри.
“Прозорість і легкість Лужинський думки” відповідає алехінской грі. Вона “розходиться немов віялом, який буде складений лише в момент останнього удару” . Л. зазвичай розглядають як тип героя, якому вороже все навколишнє його – і побут, і люди, і обставини. Герой іде в “космос мистецтва”, де перетворюється, стаючи творцем, генієм. У цьому світі зникає його незграбність і безпорадність, навпаки – життя стає “струнка, виразна і багата пригодами”. У цьому зв’язку проводиться аналогія, наприклад, з Джойсового Стівеном Дедалус з “Портрета художника в молодості” – та ж неприкаяність в коледжі, то ж відчуття обраності і таємний порив до свободи від середовища. Відрив Л. від шахів, занурення в середу посередніх людей – батьків дружини, їхніх знайомих – призводить до загибелі Л. як творчої особистості і до його фізичного самознищення.
Прізвище Л. зустрічалася у Набокова і до створення роману. В оповіданні “Випадковість” діє герой – Олексій Львович Лужина, офіціант у ресторані німецького експреса, самотній зневірений наркоман, який кидається під паровоз, не підозрюючи, що його дружина, вибралася з Росії, їде у тому ж потязі, щоб врятувати його.
Мабуть, саме прізвище героя і в оповіданні, і у романі несе на собі значиму навантаження – калюжа, по асоціації з приказкою “сісти в калюжу”. Л. з “Захисту Лужина” потрапляє в розряд “фаустовских” героїв. У нього є і свій “Мефістофель” – Валентинов, люб’язно ввів його в світ великих шахів, а заодно остаточно відрізав будь-яку можливість для Л. нормального зв’язку з людським світом. І світ шахів для Л. відіграє подвійну роль. З одного боку, це світ творчості розуму, світ, для Л. аналогічний світу музики. Але з іншого – Л. вабила в цей світ можливість “панувати”. Перед самим ударом, під час партії з Тураті, Л. раптом “побачив щось нестерпно страшне, він зрозумів жах шахових безодень, в які занурювався”.
Набоков помічав, що у випадку з Л. він будував сюжет як “справжню шахову атаку, що руйнує вщент душевне здоров’я мого бідного героя”. Трагедія Л. з романтичного протистояння генія і натовпу переростає в метафізичну трагедію людини, який дійшов до вершини своєї творчості і зіткнувся на цій вершині з чимось, що хоче погубити його. Шанс вийти з “шахових безодень” намагається дати Л. його дружина. Порятунок бачиться їй в одному – у відмові від пристрасті до шахів, у поверненні до “нормального” життя.
Але шахи все ж дістають Л – він ще намагається чинити опір, намагається знайти якусь “захист”, але знову звідкись виринає “слизький, огидно соваються” Валентинов з його “німецьким” до-побачення “”.
Він тягне Л. у світ ще більш примарний, віртуальний – у світ кіно, нагадує про нібито угоді: “свої – розрахуємося”. І Л. розуміє, що програв, що його знову затягують у гру, ставлять “мат у три ходи”. Але і самогубство Л. – програш, він падає в “безодню, що розпадалася на бліді й темні квадрати” і бачить, “яка саме вічність догідливо і невблаганно розкинулася перед ним”. Набоков зауважив: “Придивившись до завершальної сцені роману, я несподівано виявив, що книга не закінчена”. Тему взаємини героя і його дару письменник продовжив у романі “Дар” . Тут Л. відродився в образі Годунова-Чердинцева.
Як “заплутався герой” Л. відкриває лінію таких набоковскіх образів, як Цинциннаті і Гумберт.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Лужин – герой роману Набокова “Захист Лужина”
Categories: Твори з літератури