Краса по-українському

XVІІ столітті чоловіки-українці почали стригтися “під макітру”. Щоб стрижка виходила рівною і красивою, на голову тому, кого стригли, справді надягали макітру і навколо неї обстригали волосся. На Київщині й у гуцулів була також широко поширена стрижка “під ворота” . Знаменитий козацький “оселедець” веде свій родовід від зачісок древніх тюркських воїнів, які голили голови, залишаючи недоторканим одне пишне пасмо на тімені.

Довге волосся, іноді заплетене в одну-дві коси, карпатські бойки носили аж до ХХ століття. Українські

дівчата ходили з розпущеним волоссям або заплітали його в одну-дві коси. Заміжні жінки покривали волосся, ховаючи його під головним убором.

У давнину практично всі повнолітні українські чоловіки голили бороди, але натомість носили вуса. Пишні вуса були не тільки предметом законної гордості їхнього власника, але і свого роду знаком національної приналежності справжнього українця. А, крім того, така прикраса забезпечувала власникові пишних та гарних вусів успіх у дівчат. як співається в українській народній коломийці: “Що то мені за кавалер, що вусом не коле?..”

Характерна риса українських дівочих головних уборів полягала в тому, що верхня частина голови завжди залишалася відкритою. тому дівочі головні убори найчастіше мали форму вінка.

Личаки і постоли найпоширеніше взуття українських селян – личаки і постоли. виготовлялися вони з лика лози, липи і в’яза. це взуття складалося з плетеної підошви і петель з боків ступні. на нозі личаки трималися за допомогою конопельної або личаної мотузки, протягненої крізь петлі. Чоботи на території України були відомі зі скіфських часів. виготовлялися вони із сап’яну – м’якої шкіри особливої вичинки. У київській русі носили гостроносі чоботи із загнутими догори передами.

У широке вживання чоботи ввійшли набагато пізніше – у кінці XVІІІ століття, та й то переважно серед заможного населення.

“П’явочки”, “бовти” і “теліпони” – так у давнину називалися різні види жіночих прикрас.

Українські жінки в минулому любили прикрашати себе стрічками та вінками, що їх вони плели з живих або штучних квітів, іноді в них уплітали павині, гусячі або качині пера.

Серги, підвіски, каблучки, намиста були найбільш розповсюдженими видами ювелірних прикрас, часто в них уставляли напівдорогоцінні камені і корали, що користувалися особливою любов’ю українок. Форми серг були надзвичайно різноманітні: “п’явочки” , “качечки”, “метелики”, “ягідки” , “маківки” та інші. Дуже популярні були підвіски до сережок – ті самі загадкові бовти і теліпони, що одержали свою назву через те, що вони “бовтаються” і “теліпаються”, коли жінка рухається.

Нашийною прикрасою зазвичай служило намисто з дрібних бусин – з коралів, гранатів, смальти, зрідка з янтарю. Іноді намисто нараховувало до двадцяти п’яти ниток – їх називали “разки”. Також носили на шиї золоті монети – дукачі або личмани.

“Українська дівчина” непокрита голова в заміжньої жінки вважалася верхом непристойності. тому із самого моменту заміжжя жінки носили хустку або очіпок – капелюшок із вовняної або шовкової тканини і навіть із парчі. найдавнішим і найбільш розповсюдженим чоловічим головним убором була шапка, а також її численні різновиди – шоломок, йолом, яломок, мегерка. У жарку погоду голову покривали солом’яним капелюхом або брилем.

Напевно, вам доводилося бачити українські писанки – яскраво розфарбовані великодні яйця. орнаменти, якими вони покриті, ніколи не повторюють один одного і в той же час складаються з подібних деталей. Писанки протягом століть прикрашали житла українців, і не тільки тому, що самі по собі вони красиві. Цей простий на перший погляд декоративний виріб сповнений глибокого значення, і з’явилася писанка задовго до того, як слов’яни прийняли християнство і почали святкувати Великдень.

Писанки були важливою частиною обрядової культури українського народу.

Яйце в багатьох народів світу служить символом родючості і достатку. Але є в нього й інше значення – воно є свого роду моделлю Всесвіту, світової сфери з усім різноманітним життям, що його наповнює. яйце часто зображували на стародавніх малюнках і вишивках.

Орнамент писанок майже цілком збігається з орнаментами вишивок на рушниках, килимах, з розписом глечиків та іншої української кераміки. основні елементи, з яких складається розпис,- “піка”, “клинки”, “хрест”, “листки”, “безконечники”, “п’явки”, “качині шийки”, “баранячі роги” та інші – були добре відомі й часто вживалися ще в трипільській культурі. кожний з елементів несе інформацію і має точне значення, але далеко не завжди ми можемо його “прочитати”. Сучасні дослідники вважають, що писанка – це зображення Всесвіту по вертикалі, від підземних глибин до найвищих небес. Тому поверхня розпису яйця умовно поділяється на три частини. Це ж явище можна знайти у вишивці рушників і в орнаментах народних килимів.

Нижня частина яйця, де знаходиться центр його ваги,- це підземний світ з його грізними стихіями. Середня частина символізує земну поверхню. Верхня, гостра частина – небеса.

Так знову і знову під жіночими руками в кожній писанці виникає модель світу.

У Канаді, у провінції Альберта, споруджений єдиний у світі пам’ятник українській писанці Писанки були предметами культу і поклоніння. Українці використовували моделі Світового яй ця, Всесвіту в мініатюрі як обереги від лиха і хвороб. Недарма всі, хто за старих часів займалися писанкарством, вважалися знахарями і чаклунами.

Рослинний орнамент писанок почасти символізує цілющу силу лікарських рослин, немовби передає її розписаному яйцю.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Краса по-українському

Categories: Твори з літератури