Історична тема в поезії М. Лєрмонтова

Історична тема – одна з найважливіших тем лірики Лєрмонтова взагалі – розробляється протягом всієї творчості поета. Лєрмонтова можна без перебільшення назвати поетом минулого і сьогодення. У ранній період своєї творчості Лєрмонтов звертається до історії з позицій поета-романтика і шукає в минулому романтичних героїв.

У пер шу чергу це, звичайно, Наполеон, володар дум багатьох сучасників Лєрмонтова. До його образу, який “вище похвал, і слави, і людей”, поет звертається у віршах 1828 і 1830 років. З російської історії Лєрмонтов бере образ безжального волзького отамана, який також наділений всіма рисами романтичного героя: сильна людина, який протиставив себе натовпу, але невільний від своїх пристрастей. Ідея сильної, значною особистості отримує свій розвиток і в більш пізній творчості поета, проте розглядається вона вже в дещо іншому аспекті.

Основна думка історичних віршів Лєрмонтова зрілого періоду з особливою чіткістю виражена у вірші 1837 “Бородіно”: – Так, були люди в наш час, Не те, що нинішнє плем’я: Богатирі – не ви! Сенс Лєрмонтовського звернення

до історичної теми – погляд на минуле з позицій сучасності, протиставлення минулого і сьогодення. З одного боку, він бачить “могутнє, лихі плем’я”, а з іншого: Натовпом похмуро і незабаром забутою, Над світом ми пройдемо без шуму й сліду, не кинули століть ні думки плодовитого, Ні генієм розпочатого праці.

В епоху, коли суспільне життя завмирає, діяльний період змінюється періодом рефлексії.

Ми можемо сказати, що до історичної теми Лєрмонтова призводять постійні і болісні роздуми про долю свого покоління. Його звуть і ваблять “століть протекшіх велетні”, тому що в сучасній йому життя він не бачить ні сильних людей, ні рішучих вчинків. “Самий вибір цього предмета, – писав Бєлінський, – свідчить про стан духу поета, незадоволеного сучасною дійсністю, перенесла від неї в далеке минуле, щоб там шукати життя, якої він не бачить у цьому”. Центральним твором Лєрмонтова, присвяченим темі історичного минулого Росії, є “Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника і хвацького купця Калашникова”. Подібно до того як у вірші “Бородіно” поет звертається до теми війни 1812 року, одного з найважливіших подій російської історії, в якому вирішувалася доля всієї країни, у “Пісні…” об’єктом уваги Лєрмонтова стає складне і криваве час правління Івана Грозного, один з найбільш драматичних моментів історії Русі.

Саме в такі значимі періоди історії, на думку Лєрмонтова, розкриваються найбільш сильні і важливі риси російського характеру.

Всі три героя “Пісні…” виняткові. Кожен з них є свого роду вищим проявом царської міцності, буйного молодецтва і честі і гідності. Всі вони – сильні особистості, варті уваги, і протиставлення їх людям “нинішнього племені” очевидно. З художньої точки зору твір виключно цікаво як зразок однією з найбільш вдалих в творчості Лєрмонтова стилізацій під російське народне творчість періоду царювання Івана Грозного. До теми минулого Русі, а саме до часу татарської навали, поет вперше звертається в “Баладі” 1830 року. І він упав – і вмирає Кривавої смертю бійця.

Дружина дитини піднімає Над блідою головою батька: “Дивись, як помирають люди…” Однак цей вірш зовсім не передає стиль епохи ні в мовному, ні в образному відношенні. Більш того, твір явно орієнтоване на класичну західноєвропейську баладу. Зовсім інша річ – “Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника і хвацького купця Калашникова”.

Сюжет її заснований на піснях і переказах зі збірок Кірши Данилова та П. В. Киреєвського, тобто має фольклорні джерела. Саме побудова твору вказує на орієнтацію на народну пісню-билину – три частини, кожна з яких закінчується своєрідним приспівом: Ай, хлопці, співайте – тільки гуслі будуйте! Ай, хлопці, пийте – справа зрозумійте! Вже потіште ви доброго боярина





Історична тема в поезії М. Лєрмонтова

Categories: Твори з літератури