Гоголь романтик у національному контексті

Гоголь чи не найбільш загадкова постать у нашій національній історії та і в світовому літературному контексті загалом. І одна з найбільш глибинних у своїй сакральній незбагненності таланту, творчості, у котрій закладено якийсь особливий код для усвідомлення ролі православної цивілізації у вікових герцях Добра і Зла, для осмислення трагічних сторінок минулого, сучасного, апокаліптичних візій грядущих віків. Гоголь – і один з найбільш релігійних письменників України, Росії, світу, містичний романтик і реаліст, котрий самобутньо виділяється православнохристиянськими і національними орієнтирами серед багатьох інших майстрів магічного письма: Гофмана, Е. По, М. Булгакова, Гарсіа Маркеса, численних схильних до інфантилізму представників декадентської епохи та й сучасної неодекадентської доби, яка так продукує дияволіаду культурної революції.

Безпредметними є на сьогодні і такі безглузді “націоналпатріотичні” суперечки про те, кому належить Гоголь і чому він, українець з дідапрадіда, писав раптом російською мовою, піддавшись, мовляв, зросійщенню і внаслідок цього

– втраті національного “я”.

І посилаються при цьому на західника і прихильника демократичних свобод Бєлінського, котрий закликав малоросійське письменство брати приклад з великого Гоголя. А пізніше у своєму знаменитому “Листі..,”, який надихав на перекроювання світу революційне бісівство, той же “неистовый” В. Бєлінський докорятиме Гоголю за його релігійне, а не революційне світосприйняття…

Незаперечним на сьогоднішній день після десятирічних революційнопатріотичних перепалок про’ великого українця Гоголя є одне: він належить двом культурам – українській і російській, братнім культурам, які дефакто злочинно протиставляти, оскільки вони ніколи не взаємо виключали одна одну, а гармонійно доповнювали. Та й врешті М. Гоголь, що за художнім мисленням і в російському письменстві залишається українцем, є однією з найпомітніших постатей на скрижалях світового письменства. І не слід вносити кон’юнктурних корективів в історію: вона не любить гвалтовного втручання і мстить за це не раз…

Краще про це, як повів у вірші “Тайна Гоголя” сучасний російський поет Юрій Кузнєцов, не скажеш:

Был ли Гоголь? Была ли Россия? Тихий Миргород?

Сон наяву? Позовите великого Вия!

Словно вихорь размел трынтраву. Темний топот все ближе и ближе, Замер Вий у святого креста. Подимите мне веки: не вижу! – Вот он! – рявкнул…

Могила пуста.

У цій метафорі трагедія цілої зруйнованої цивілізації зі сплюндрованими лібералдемократичним сатанізмом, але незнищенними святинями, над якими не владні сили тьми.

Великий Гоголь з’явився у літературі тоді, коли козацька Україна поставала у своїй героїці і національному колориті з “Історії Русів” та “Енеїди” І. Котляревського, коли про український побут, соціальні, моральні відносини з життя селянства, чиновництва, малоросійського дворянства писав Григорій КвіткаОснов’яненко, коли фольклорні скарбниці живили творчість багатьох поетівромантиків українського та російського письменства, коли активізовувались розвідки з національної історії і фольклору такими непересічними дослідниками, як І. Срезнєвський, М. Максимович, М. Костомаров, власне коли організовувалась нова українська література, коли неабиякий інтерес до української тематики виявили не тільки російські К. Рилєєв, О. Пушкін чи Ф. Глінка, а й європейські класики.

Микола Васильович Гоголь, котрий народився 20 березня 1809 року у с. Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії у родині дрібного українського поміщика, походить із давнього козацького роду Яновських. Дід письменника по батьківській лінії Опанас Дем’янович першим додав прізвище Гоголь до попереднього, щоб отримати дворянське звання, оскільки його прапрадідом був могилівський полковник Андрій Гоголь: усі нащадки козацької старшини, як правило, отримували дворянський статус.

Майбутній письменник був єдиним із п’яти хлопчиків сім’ї, хто вижив : кажуть, що мати перед чудотворною іконою святого Миколая його ревно вимолила.

У маєтку батьків у селі Василівці проходили дитячі роки майбутнього літературного класика. Василівка знаходилась поряд з відомою Диканькою, овіяною містицизмом, різними повір’ями, легендами і переказами. Саме Диканька, де, кажуть, показували сорочку підступно вбитого Кочубея і де нібито біля старовинного дуба проходили побачення старого гетьмана Мазепи зі своєю юною хрещеницею Мотрею Кочубеївною, де, за переказами, жили прототипи містичних творів, фігуруватиме у знаменитих повістях “Вечори на хуторі біля Диканьки”.

А поряд у селі Кибинці, у маєтку далекого родича Гоголів, існував культурний центр з великою бібліотекою, домашнім театром, для якого Василь Гоголь, батько письменника, і писав комедії. Кажуть, що юний Микола Гоголь залишив про себе чудову театральну пам’ять, неповторно зігравши роль “госпожи Простаковой” у п’єсі Д. Фонвізіна “Недоросль”. Саме у рідних місцях, а потім у гімназії вищих наук у Ніжині формувався художньоінтелектуальний орієнтир майстра, його зацікавлення національною історією, народною творчістю, етнографією.

Петербург, куди після закінчення гімназії у 1828 році поїхав молодий Гоголь, розчаровував похмурістю, бюрократизмом, казеннівською жорстокістю, несумісності мрії з реальною дійсністю.

Влаштувавшись на роботу у департаменті публічних споруд, працюючи канцеляристом, Гоголь відчув відразу, де “служба державна”, яка, однак, збагачувала його художню уяву багатим матеріалом для розвінчування у майбутніх творах державночиновницької машини, бюрократичного апарату, для створення оригінального і неповторного соціального типажу.

Важливу роль для становлення письменника зіграло знайомство із землякомукраїнцем Орестом Сомовим, який сам писав оповідання на українські теми і, ставши редактором “Литературной газеты”, заохочував Миколу Гоголя розширювати українську тематику. Восени 1831 року О. Сомов писав про молодого письменника Михайлу Максимовичу: “Я познайомив би вас… з одним дуже цікавим земляком – Пасічником Рудим Паньком, що опублікував “Вечори на хуторі”, себто з ГоголемЯновським… Він людина з першорядним талантом і знає Малоросію як свої п’ять пальців”2.

Гоголь рвався в Україну, але чітко усвідомлював, що поза столицею йому не зробити ніякої кар’єри – ні письменницької, ні чиновницької.

Будучи автором ряду художніх творів і статей, Гоголь знайомиться водночас з відомими російськими письменниками В. А. Жуковським, П. Плетньовим, О. Пушкіним.

А на початку 1830 рр. виходять знамениті “Вечера на хуторе близ Диканьки”, що засвідчили становлення гегелівського генія, виводячи ранню творчість молодого українця на вершини європейського романтизму, утверджуючи незрівнянний художній феномен російської тогочасної прози з самобутньо вираженим українським колоритом, фольклорним багатством, містичною інтерпретацією добра і зла. Саме у “Вечорах…” Гоголь відмежовував свій художній світ від примітивного українофільства, яке носило лише етнографічний характер.





Гоголь романтик у національному контексті

Categories: Твори з літератури