Джойс: “Потік свідомості” та аналіз психології людини в його творчості

Видатний ірландський письменник Джеймс Джойс народився 2 лютого 1882 року в Дубліні, в інтелігентній сім’ї. За наполяганням матері вступив до ієзуїтського коледжу. Закінчивши його і Дублінський університет, він здобув блискучу на той час освіту.

З 1904 року разом із дружиною, Норою Барнакль, покинув Ірландію, щоб, як він сам заявив друзям, лише там, за межами Ірландії, сказати правду про неї. В 1912 році зробив спробу повернутися на батьківщину. Спроба закінчилася скандалом: видавець, який підрядився видати збірку оповідань Джойса “Дублінці”

, злякавшись критики в ній ірландського буття, не просто відмовив молодому авторові, а й… спалив чорновики!

З прокльонами Джойс удруге покидає Ірландію, цього разу – назавжди. А через сімдесят років, за рішенням ЮНЕСКО, в усьому світі урочисто відзначалося століття з дня народження письменника і в ювілейному спискові Комітету було зазначено: “Джеймс Джойс – класик ірландської літератури XX століття, майстер психологічно тонких новел у збірці оповідань “Дублінці”.

Цікаво, чи дожив до того часу обережний видавець і чи прочитав він загальновизнану оцінку твору, який спалив? . З 1920 року Джойс жив у Парижі. Потім почалася калейдоскопічна зміна місць проживання: Трієст – Рим – знову Париж – Цюрих. І весь цей час, змінюючи професію за професією, він пише, пише, пише. А видавці кажуть, що не можуть друкувати твори, які зовсім не розуміють, а критики пишуть, що не можуть оцінювати твори, які геть не схожі на все те, що входило до складу літератури раніше… Це зараз Джойс вважається класиком, батьком цілої літератури “потоку свідомості”, а його твори називають “євангелієм модернізму”, а тоді… Воістину: прижиттєвої слави не буває.

А життя Джойса закінчилося далеко від рідного Дубліна, у невеличкій лікарні в Цюриху, 13 січня 1941 року.

Існує думка, що письменники вдаються до модернізму тому, що в них нічого не виходить у “класичних” напрямах, наприклад, у тому ж реалізмі: мовляв, що ти нового скажеш там після Бальзака, Толстого, Діккенса та інших гігантів. Епатувати читача мовляв, легше. Джойс вщент розбиває цю “схему”: класиком він став уже в юності, коли був реалістом.

Недаремно ж його “Дублінців” порівнюють із Чеховськими оповіданнями. Йому було куди йти, та він свідомо обрав шлях модернізму і… вдруге став класиком!

До модернових творів Джойса належать психологічне есе “Джакомо Джойс” , романи “Портрет художника замолоду” , “Улісс” і “Поминки за Фіннеганом” .Усі вони написані в манері “потоку свідомості”.

Поняття “потік свідомості” запозичене літературознавством із психології й філософії, а сам термін – із книги вченого Вільяма Джемса “Наукові основи психології” , де він порівняв свідомість людини із плином ріки, потоку: думка змінює думку, вони взаємопереплітаються, вступають одна з одною у суперечку або, навпаки, доповнюють одна одну тощо. В літературознавстві здавна існував термін “внутрішній монолог” героя. Так ось “потік свідомості” як літературний прийом – це возведений до масштабів літературного методу внутрішній монолог, пряме відтворення процесів внутрішнього життя людини, немов “самозвіт почуттів”.

Саме літературу “п. с.” Т. С. Еліот назвав літературою, написаною єдиним сучасним методом. Саме у цьому возвеличенні “п’єси”, його універсалізації полягає принципова різниця між ним і внутрішнім монологом. Останній був відомий мало не від часів зародження літератури.

Так, продуктивним був внутрішній монолог у Л. Толстого. Але все-таки він був лише літературним прийомом, а не методом, периферією художнього твору, а не його композиційним стрижнем.

У Джойса ж “потік свідомості” стає саме літературним методом, а увага до внутрішнього світу людини, її психології – його творчим кредо. Перший такий твір – це психологічне есе “Джакомо Джойс”, публікації якого людство зобов’язане майже детективній пригоді: понад чверть століття минуло від смерті Джойса, коли відомий американський джосознавець Річард Еллман перекупив цей шедевр у якогось колекціонера – європейця, котрий не захотів назвати своє ім’я. Сталося це 1968 року. Цей невеличкий твір цікавий з багатьох точок зору.

Передусім, він стоїть на межі творчості Джойса-реаліста і Джойса-модерніста, а така “прикордонність” цікава вже сама по собі. До того ж, сам Джойс у зрілому віці, після невдалого твору “Поминки за Фіннеганом” , якось зізнався, що хотів би ще написати таку ж елегантну річ, як “Джакомо”…

А отже він сам її досить високо цінував. І, насамкінець, саме у цьому творі автор апробував багато композиційних елементів різного рівня, які знаходимо у його пізніших модернових творах. У “Джакомо” автор з непідробною принадною самоіронією відтворив цікавий момент свого життя: коли він, зрілий вже мужчина, закохався у свою ученицю, молоду італійську і єврейку Амалію Поппер, що брала в нього уроки англійської. Іронізуючи над великою різницею у віці, він жартома називає ліричного героя есе – Джакомо. Але ж не можна забувати й того, що події розгортаються переважно в Італії, де англійському імені “Джеймс” є італійський відповідник – “Джакомо”, а відтак Джойс у Італії – таки Джакомо… Цей дрібний епізод приватного життя письменника зробив твір визнаним шедевром всесвітньої літератури передусім тому, що написаний у творчійманері “потоку свідомості”.

Крім Джойса до літератури “потоку свідомості” зверталися М. Пруст, Вірджинія Вульф. Данину йому віддали також письменники інших літературних уподобань: Е. Хемінгуей, В. Фолкнер, О. Хакслі та ін. Зокрема спадкоємцями творчих принципів літературири “потоку свідомості” себе оголошують представники французького “нового роману”.





Джойс: “Потік свідомості” та аналіз психології людини в його творчості

Categories: Твори з літератури