У читацькому сприйнятті роману М. Е. Салтикова-Щедріна “Добродії Головлеви” у наші дні виявилися деякі істотні особливості, що свідчать як про нові запити читача, так і про нові можливості прочитання цього добутку великого сатирика
По-перше, роман, як правило, викликає в сучасного читача, і зокрема в середовищі університетського студентства, сильні естетические враження
По-друге, він нерідко вступає в переклики з добутками сучасної прози. Так, у книзі В. Пелевина “Чапаєв і Порожнеча” читачі не раз убачали своєрідне проходження Салтикову-Щедріну. Зокрема, у тім, як розроблений письменником нашого часу багато в чому щедринский концепт “порожнечі”, по-щедрински ж з’єднуючий у собі предметно-побутового й метафоричного значення
Сучасним роман Щедріна сприймається ще й тому, що це роман соціальний. Нагадаємо, жанр “Панів Головлевих” сам автор характеризував цілком виразно, називаючи “суспільним”. Сьогодні поняття “соціальне”, “суспільне”, “ідеологічне” наповнилося незмірно більше складним змістом порівняно з тим, якесь у ньому прочитували в другій половині XІX століття або в столітті XX.
Нарешті, Иудушка, головний герой добутку, більше не лякає й не вражає читачів своєю крайньою незвичайністю. Читач роману всі частіше виявляється готів розділити думку видатного актора, що зіграв Иудушку на сцені, І. М. Смоктуновского, висловлене в усній бесіді й у головному состоящее в тім, що Салтиков-Щедрін писав не про якусь дивовижну людину, що коштує особняком серед людей, але про кожний з людей
В історико-літературних дослідженнях останнього років найбільшою мірою актуалізовані три аспекти вивчення роману. “Добродії Голів леви” продовжують розглядатися в контексті російського сімейного роману й сімейних хронік.1 Иудушка вивчається в статусі “ментального героя”. Але найбільш новим і перспективним серед дослідницьких підходів уважається порівняльне співвіднесення “Панів Головлевих” з євангельським – ширше – біблійним текстом. Названо й описані багато хто з біблійних образів, сюжетів, цитат, ремінісценцій, які навмисно, навіть підкреслено й відкрите письменник увів вроман.
Докладніше інших розроблена в науковій літературі тема “блудного сина”. Вона визнана наскрізний у романі. Відзначено, що всі герої добутку – тією чи іншою мірою “блудні сини”, їхні долі розкриваються в ключі біблійної притчі про блудного сина. Цей євангельський текст, як показано дослідниками, наділений у романі роллю архетипической.2
Однак зусилля вчених, початі в цьому напрямку осмислення роману, не тільки не наблизили, але ще більше віддалили “подія розуміння” добутку
Причини досить очевидні: художні функції біблійного “слова” в “Панах Головлевих” пояснюються не з художніх інтенцій і рішень автора, а із внетекстових подань дослідників. Втім, існують тільки два варіанти пояснень
Перший пов’язаний із традиціями російської критики XІX століття й історико-літературною наукою, що успадковувала ці традиції, XX століття. Будь-який елемент тексту Салтикова-Щедріна в даній традиції пояснювався під знаком того, що “Добродії Головлеви” – сатиричний добуток, автор якого тільки “викриває”. У силу традиції й у статті сучасного автора “Библеизми в структурі образа Иудушки Головлева” художня роль біблійних ремінісценцій убачається в тім, що вони виявляють “рівень культури післяреформеного помісного дворянства”, показують “”практичну” життя Священного писання” і контраст між моральним змістом джерела й, з іншого боку, ” приземленно-побутовим і навіть ханжеськи-цинічним його наповненням у вустах “пустослова” Иудушки”.
Інший, новий і продуктивне, напрямок пояснення художніх змістів, що витягаються Салтиковим-Щедріним з “цитування” священних текстів, розташовується в області православної філологічної критики. У роботі такого роду – статті І. А. Есаулова “Категорія соборності в російській літературі ” – ми читаємо: “…дивне фінальне “пробудження совісті” Порфирія Головлева… відбувається в дусі православного подання про людину”.
Тут намічений, дійсно, ще не пройдений у науці шлях інтерпретації роману. Наведене положення дослідника вірно, але багато в чому тому, що воно очевидно. Герої “Панів Головлевих”, і по авторській волі, і в силу природних умов їхнього буття, належать миру православної культури. Далі неминучі питання.
Чи можна затверджувати, і на підставі, яких художніх фактів, що совість Иудушки “пробудилася” настільки, щоб привести його до прощення? Чи можна знайти у романі доказу однієї з основних думок статті І. А. Есаулова? Звучить же вона так: “Центральний момент поетики роману – можливість спокути провини героєм і прощення його, пов’язане із цією спокутою.
Прощення, безсумнівно, що відбулося у фіналі, має, підкреслено новозавітний характер”.
Аргументи на користь висловленої автором думки в статті є, обумовлені вони загальною ідеєю, затверджуваної дослідником, – ідеєю соборності російської культури. Яке, втім, відношення ця ідея має до поетики роману? Якщо визнати обоє названих І. А. Есауловим елемента поетики роману центральними, треба відмовитися від погляду на роман як на “суспільну” драму і не бачити в Иудушке трагічного героя, а зі спектра естетических переживань, викликуваних романом, виключити почуття причетності до високої трагедії. Читацька рецепція, необхідно уточнити, на противагу критиці постійно закріплює стійкість охарактеризованих нижче вражень
Залишаючись у рамках іманентного аналізу добутку, спробуємо показати сутнісні сторони високої трагедії в “Панах Головлевих” і визначити одне з умов сприйняття роману в якості естетического об’єкта
(1 votes, average: 5,00 out of 5)“Добродії Головлеви”
- Ми не маємо права руйнувати те, що створювалося не нами
- Особливості зображення внутрішнього світу людини в повісті “Кохання Сванна”
Categories: Твори з літератури