Чому О. С. Пушкін так докладно описує дитинство й виховання своїх героїв – Євгенія Онєгіна й Петра Гринева? (Твори з літератури)

Розум, коли він тільки що розум, сама дрібниця. Пряму ціну йому дає доброзвичайність. Д. І. Фонвізін Євгеній Онєгін і Петро Гринев – головні герої романів “Євгеній Онєгін” і “Капітанська дочка”.

Обоє добутки написані для того, щоб розкрити суспільні і моральні проблеми, пов’язані із цими героями “Євгеній Онєгін” і “Капітанська дочка” – реалістичні добутки. У творчості Пушкіна реалістичний період прийнятий уважати із часу виходу у світло першого розділу “Євгенія Онєгіна” . Суть реалістичного зображення навколишнього світу вдало сформулював Ф. енгельс: типові характери в типових обставинах при вірності деталей.

Таким чином, реалістичний добуток будується на інших художніх принципах, чим, наприклад, романтичне. Письменник-Романтик вибирає в герої видатну особистість, романтичний герой має сильний характер, тому що не боїться протиставляти себе усьому недосконалому світу. Він живе своїми страстями, нехтує навколишнє суспільство Такі були герої “південних” поем Пушкіна: росіянин бранець у поемі “Кавказький бранець”, Алеко в поемі “Цигани”. Найважливішою рисою романтичного героя була таємничість: відомості про його минуле в найкращому разі обмежувалися мрячними натяками, тому багато вчинків романтичного героя не мотивувалися.

Письменник-Реаліст відмовляється від таємничого ореола навколо діючих осіб, тому що для реаліста важлива не загадковість, що інтригує, героя, а осмислення сучасності через людські характери.

Пушкіна досить докладно описує дитинство Євгенія Онєгіна й Петра Гринева, тому що розділяє погляди просвітителів, що саме в ранньому віці формуються характер людини, його моральні принципи. Коротше кажучи, риси, виховані в людині з дитинства, визначають його долю. Гринев і Онєгін жили в різний час: перший – у роки царювання Катерини Другий, інший – в епоху Олександра Першого.

Перший герой походив з небагатої провінційної дворянської сім’ї, другий належав до столичного служивого дворянства “Капітанська дочка” являє собою “сімейні записки”, перший розділ роману починається з епіграфа з комедії Я. Б. Княжніна “Хвалько”: “Так хто його батько? “. Текст глави є як би відповіддю на це питання Життя Петруши Гринева – майбутнього автора мемуарів – зовні схожа на життя іншого знаменитого недоука – фонвизинского Митрофана Простакова. Гринев жив у родовому селі й виховувався кріпосним дядьком із псарів – Савельичем. Цей кріпак був тверезого поводження, тому йому й довірили панське дитя. Гринев вивчився під його наглядом грамоті й міг “дуже здраво судити про властивості борзого кобеля” . Пізніше батько найняв для свого сина вчителя – француза Бопре, що, по визнанню мемуариста, мало займався своїм вихованцем, тому що волів пити російську Горелку й бігати за двірськими дівчинами.

Бопре дуже нагадує німця Вральмана, що повинен були вчити Митрофана всім наукам. Заняття з Бопре мали закономірний результат: молодий Гринев начебто б нічого не знав і не вмів, “жив недоуком, ганяючи голубів” , але виріс не Митрофаном Простаковим, а гідним російським дворянином. Фехтував він не гірше колишнього гвардійця Швабрина, складав “неабиякі” вірші, які хвалив А. П. Сумароков, тобто парубок був непогано утворений, хоча в старості, коли пише свої мемуари в повчання нащадкам, добродушно іронізує над собою, дворянським недоуком старого часу.

Онєгін виховувався гувернерами-іноземцями, його французький учитель використовував “новітні педагогічні методи”: Щоб не змучилося дитя, Учив його всьому жартуючи, Не докучав мораллю строгої, Злегка за витівки сварив… У результаті Онєгін одержав блискуче, але поверхневе утворення й знав начебто б усе, що покладено світському парубкові: Він по-французькому зовсім Міг висловлюватися й писав; Легко мазурку танцював И кланявся невимушено… Коли ж після світських розваг він захотів зайнятися чим-небудь серйозним, виявилося, що він зовсім позбавлений ділових якостей, тобто не може ретельно працювати, домагатися своєї мети.

Батьки обох героїв мало займалися синами.

Старший Онєгін служив десь ” відмінно-шляхетно” . Про моральне виховання дитини в сім’ї Онєгіних взагалі не згадується И от Євгеній живе “для розкоші, для млості модної” , для “почуттів зніжених” . Після численних вправ він став великим фахівцем в “науці страсті ніжної” , іншими словами в залицянні.

Старший Гринев був поміщиком і, видимо, сам керував своїм невеликим маєтком. Суворий Гринев-Батько не довгими наставляннями, а особистим прикладом вселяє Петруше високі моральні правила: дворянська честь і достоїнство вище всього в житті; обов’язок дворянина – служба державі Молодший Гринев за наказом батька відправився служити в закуткову Білогірську міцність, однак незабаром батьківські правила стали переконаннями сина. Наприкінці роману після звільнення Маші Петро Андрійович, повний щастя й надій, міг відправитися разом з нареченою в батьківське село, але тепер він сам залишився в загоні Зурина, тому що “почував, що борг честі вимагав його присутності у війську імператриці” . Так із кревного споріднення непомітно виросла духовна близькість батька й сина.

Виховання, разом з іншими обставинами, визначило долю кожного молодого дворянина. Історії любові й дружби обох героїв переконують, що Онєгін вихований егоїстом, а Гринев – серйозною й відповідальною людиною, незважаючи на його легковажні вчинки на початку самостійного життя: програє Зурину в більярд гроші, напивається, наказує їхати в буран і ледве не замерзає встепи. Онєгіна мало що хвилює, крім власних проблем і бажань. Він не захотів вдивитися й зрозуміти провінційну панянку й пройшов повз велику любов.

Досадуючи на Ленского через дурницю, він навмисно “роздратував” молодого поета на балі, довів справу до дуелі й убив юнака.

От на що витрачає життя Онєгін. Він виявився “зайвою людиною” при всьому своєму розумі й здатностях. У восьмому розділі роману автор повідомляє, що головний герой дожив “без мети, без праць До двадцяти шести років” . Гринев одержав від строгого батька напуття берегти честь змолоду.

Цьому моральному правилу син випливав у самих складних ситуаціях, у любові, у відносинах зі Швабриним, суперником у любові й зрадником, що переметнувся на сторону бунтівників. Звичайно, Гринев не такий блискучий аристократ, як Онєгін, зате він більше цільний, більше глибока людина. Підбиваючи підсумок, скажемо, що якщо в романтичних поемах Пушкін нічого не розповідав про передісторію героїв, те в реалістичних добутках досить докладно зобразив сім’ю, дитинство, виховання головних героїв.

Легко помітити, що Онєгін, і за своїм характером, і через випадкове, безсистемне виховання, виявився не готів до серйозної діяльності, не зміг ні для кого стати другом, втратив любов.

А Гринев, завдяки своєму стійкому й великодушному характеру, всупереч безсистемному вихованню, треба головному наставлянню батька й гідно виходить із всіх життєвих випробувань, нікого не зрадивши й заслуживши любов капітанської дочки. Учинки реалістичних героїв у дорослому житті стають мотивованими, завдяки оповіданню про їхню сім’ю й дитячі роки. Відсутність таємничості в образах героїв ніяк не шкодить реалістичному мистецтву Письменник ставить перед собою завдання пояснити характер, поводження, долю героя, а через нього зрозуміти сучасний мир. Це важка, але досить захоплююча творча проблема