Поету дані чутлива душа й відкрите серце, які сприймають найменші порухи живої природи та людських почуттів. За висловом Генріха Гейне: “Поет бачить діброви, які ще дрімають в оболонці жолудя, прагне, щоб читач теж уздрів і почув шум дерев, голоси птахів і відчув запах хвої, вітру – і все це в образі крихітного ненародженого дуба”. Душа поета – вічна тайна, Всі засміються, а вона заплаче, Бо свідком стільки раз була вона Розлук земних і зоряних побачень.
Вона йому яснила хмурий день, Очей не відривала від кохання, Щоб він знаходив
Душа поета – крило любові, Вона у пісні, вона у слові, Душа поета, вона в безсонні, Вона в молитві, в святій іконі. Душа поета в словах привіту, Де правда гордо іде по світу, Душа поета – сльозинка щастя, Почуйте душу, і вам воздається! Душа поета входить в кожний зал, Чи залітає, як небесна птиця, Вона не просить квітів чи похвал. Вона лиш хоче людям поклониться.
Душа поета як тонка струна І водночас безмежна, як планета, Схиляє небо до землі вона, Щоб ви відчули зоряність поета!
Арлекін з трояндою в руці Йде серед буйного карнавалу. Щоки і чоло в смішній муці, А в очах далекий відблиск жалю. Правда, смішно вірити й любить,
Правда, смішно з квітів милуватись?
Скільки років, скільки вже століть Люди вміють їсти й цілуватись? Він сміється, щоб не заридать, Він плига під звуки сарабанди, – Та нікому б не здолав оддать Арлекін кривавої троянди! Сила буденності та звички перетворк людей на бездушний натовп, жадібний до розваг, бай дужий до почуттів та ідеалів.
Романтичні відвертість піднесеність викликають у нього лише сміх. Єдина збрс-поета – це маска іронії. Ліричний герой найроманти^ нішої збірки Г. Гейне “Книги пісень” іноді сам не рс зуміє, “де кінчається небо і починається іронія”. Максим Рильський створює образ поета-романтика, яки навмисне ховає свої почуття за маскою блазня.
Але, попр карнавальну зовнішність, у серці його живе нездоланн вірау силу мистецтва, краси та любові, які символізує сак троянда. Квіти – одне з найпрекраснішихтворінь прирс ди. Це своєрідний еквівалент усього найсвятішого, найзг повітнішого, невимовного, що приховано в глибинах душі. Те, що квіти приносять радість, естетичн насолоду, знають усі.
Та квіти мають певну мову, наділеї певним символічним значенням не тільки в літературі, а і: побуті. Хочу, тримаючи в руках троянду, повести з вамі розмову про одну з иайвідоміших поезій поета – романтика.
Чому троянди немов неживі, Кохана, скажи мені? Чому, скажи, в зеленій траві Фіалки такі мовчазні? Чому так гірко дзвенить і співа
Жайворонком блакить? Чому в своєму диханні трава Тління і смерть таїть? Чому холодне сонце поля
В задумі похмурій мина? Чому така пустельна земля І сіра, мов труна? Чому мене, мов безумця, в пітьму
Моя печаль жене? Скажи, кохана, чому Покинула ти мене? Переклад Л. Первомайського
Перша строфа – пейзаж, його атрибут – квіти, які нагадують про щасливі дні кохання. Друга строфа – простір: блакить неба, дихання трави, земля під цим небом, але в усьому помітне наближення смерті, тління. Третя строфа – містичний пейзаж, де, як у пеклі, немає світла, кольорів.
Четверта строфа – погляд героя спрямований до власної душі, це вже погляд у себе, який і пояснює жахливий стан живої природи навкруги.
Ліричний герой Гейне – романтик, який усе сприймає з перебільшенням. Його почуття – весь світ, який меркне, бо зникає кохана. Трагедію кохання він сприймає як кінець світу.
Всі образи, що пов’язані з коханою, асоціюються в уяві поета зі смертю. Автор поступово зображає зміни, які відбулись у природі, Всесвіті, душі ліричного героя. У вірші ніби помінялися місцями причина і наслідки: спочатку бачимо неживий світ, позбавлений барв, голосів, запахів, а потім дізнаємось, що причина цих змін – втрата коханої.
Генріх Гейне в збірці “Нові поезії”, наслідуючи фольклорні традиції свого народу, звертається до образу троянди і трактує його як символ весни, оновлення, отчого дому.
Задзвени із глибини Тихої печалі, Мила пісенько весни, – Линь все далі й далі!
Линь, дзвени, знайди той дім, В квітах сад зелений, І троянду перед ним Привітай від мене. Переклад Л. Первомайського
“Тільки точність найвіддаленіших асоціацій творить поезію”, – вважав Станіслав Єжи Лєц. У вірші Гейне маленька квітка стала образом-символом, бо ввібрала у своє значення багато узагальненого змісту. Але поет не відкрив чогось нового в поетичному світі, він додав до нього своє бачення традиційного символу, який існує багато років.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Асоціативний аналіз поезії Г. Гейне “Чому троянди немов неживі”
- Осуд антигуманної сутності війни в оповіданні Г. Белля “Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…”
- Ідея Раскольнікова і її катастрофа
Categories: Твори з літератури