Алан-Гоа і божественний Гесер-хан

Зі старцем Макарієм легенди про Біловоддя слід співставити божественного Цаган убугуна – “Білого Старця”, “господаря землі” у алтайців. Паралелі йому наявні серед культових персонажів китайців, тібетців, японців : “… Основні функції Цаган убугуна – покровительство довголіттю і родючості…

Легенда про його зустріч з Буддою і наступним за цією зустріччю перетворенням Цаган убугуна в захисне божество ламаїзму була складена, буддійська фразеологія у культові тексти введена, але ім’я за ним збереглося попереднє, ікона з його зображенням отримала доступ у храм… і… він став одним з дієвих осіб цаму – ламаїстської містерії торжества над ворогами віри. Добряк, комічний лисий старець у білій одежі, доторком свого посоха до людини знімаючий йдучі на неї нещастя, – такий він у цамі, таким він був і у народних віруваннях, звідки його запозичив ламаїзм.

Ім’я Макарій у оповіді про цього білого старця слід пов’язувати з іншою східною традицією, а саме з міфологічним образом фантастичної морської тварини Макара, відомої в індійській традиції та у народів, що зазнали впливу індійської цивілізації. Химерність цього персонажу повинна була для тих, хто зіткнувся з ним, співвіднестися з відомою християнському світові єгипетською традицією. Крім того, досі походження образу Макара залишається нечітким, хоча вважається, що тут вплинули елліністичні зображення Посейдона і морського чудиська – тритона. Але про субстратність Макара говорить те, що його щелепи та язик із закрученим придатком виявляють велике сходження з корневищем та квіткою лотоса. В індійській традиції лотос як символ жіночої життєвої сили, родючості тісно пов’язаний з водою, океан називається його житлом. “Макара, – пише Р. Генон, – є крокодил з розкритою пащею, котрий лежить “проти течії”, уособлюючої єдиний шлях, яким неминуче повинна пройти кожна людська істота. Він, таким чином, виступає як “охоронець воріт”, котрі слід пройти, щоб звільнитися від обмежуючих умовностей… Цей крокодил є Аммід давніх єгиптян, чудовисько, котре очікує результатів психостазису, або “зважування душ”, щоб пожерти тих, хто не витримає цього випробування. Це також той самий крокодил, котрий, з розкритою пащею, підстерігає “безумця” двадцять першого листа Таро…

З іншого боку той самий Макара є в індуїстському Зодіакові знаком Козерога, тобто “воріт Богів” … – Замість лику крокодила – “пожирача” Макара отримує вигляд дельфіна – “спасителя”…; отже, він має два протилежних аспекти, якщо хочете, “сприятливий” і “злодійний”, котрі також відповідають двоякості Мітри і Варуни…”.

У джайнізмі макара – це символ одного з родів першого з чотирьох основних племен божеств, що мешкають у Кхарабхазі. Плем’я це іменується Бхаванавасіни, а рід – Ватакумара. Їх правителі – “індри” – Веламбха і Прабханджана. Колір тіла божеств цього роду – темний, одягнуті вони у багряні шати.

У тібетській буддиській традиції санскритське “макара” перекладено як “чусін” – “морський лев”, який зображався на хоругві богині – “керіми” заходу – Червоної Прамохи, котра ототожнюється з червоною левоголов’ячою богинею Ваджра-Шрінхала. З головою макари зображалася тібето-буддійська йогиня Червона Мирна Богиня. Також у тібетській мові наявне слово mkhar “храм”.

Макара, що в цілому моделює і символізує життя і природу у всіх її станах, є їздовою твариною річкових богинь Наді-деватас. З цим ми співставляємо “свідчення”, що пресвітер Іоанн, володар Біловоддя, царює і над амазонками. Щодо нашої версії про ототожнення царства пресвітера Іоанна з монофізитською Нубією “духовних синів єпископа Іоанна”, то зауважимо, що й амазонок розташовували не тільки на Кавказі та Меотії, але й у Африці, яку тоді називали Лівією.

В 586 р. до н. е. в Китай прибуло посольство північнотібетського царства, яке китайці називали Нюй-го – “Жіноча держава”, бо в ньому “з коліна в коліно жінки царюють”. За описами звичаїв цього етносу виходило, що в ньому наявні як тібетські, так і іранські особливості. Верховний бог цього народу називався Асюло, що може пояснюватися як індоіранське “Ахура” .

Порівняймо також цим наступну цитату: “… Царство жінок… розташоване в Північній Індії, на санскритській мові називається “суварнаготра”, тобто “золотий рід”. Буддійська легенда про золотий рід міститься у сутрах “Запит Вімаларабха” і “Передбачення Гошрінга”, котрі складені… не пізніше другої половини VІІ ст. н. е. Судячи з того… можна припустити побутування легенди задовго до цього періоду.

Монгольський вчений – лама Ш. Дамдін пояснив походження так званого “золотого роду” монголів, пов’язавши його з цією легендою, котра, за його словами, зводиться до того, що “золотий рід” пішов від богині, засланої за гріхи у образі відьми на Золоту гору”.

Ця монгольська генеалогічна легенда дуже схожа на засвідчену ранньосередньовічними європейцями легенду про походження гуннів від висланих королем Філімером, сином Гандаріха Великого, із середовища готів, що мешкали в районі Меотидського болота, жінок-чарівниць. Також в “Історії лангобардів” Павло Диякон розповідається, як в нелокалізованому місці лангобарди зустрілися з амазонками, які, за словами автора, “існують досі в глибинах Германії”. Після перемоги над найхоробрішою з них ті змушені були пропустити лангобардів.

Можна вважати, що даний Мотив виникнення етносу від з’єднання двох фратрій – чоловічої та жіночої – має циркумпонтійський характер. Наприклад, за 24 дні до свята Трійці румуни святкують todorusele, dodorusale, коли, начебто, русалії зустрілися з міфологічними “братами” . Аналогічно у адигів шанується богиня Жиг-Гуаше в оточенні тхаухудів – красивих дів-войовниць, яка від коваля Тлепша народила сонцесяйну дитину, яка навчила нартів орієнтуватися в походах за Чумацьким шляхом. В палеоєвразійській традиції побутував звичай виокремлення класу молодих неодружених воїнів для відселення у дальні регіони для освоєння земель. Зокрема, у вотивній традиції італіків існував саме такий обряд “Священної весни” з посвятою богам всіх дітей та домашніх тварин, котрі народяться протягом року з найближчої весни. Тварин приносили у жертву, а дівчата і юнаки, після досягнення повноліття, повинні були залишити країну.

Така молодь зазвичай мусила завоювати собі нове місце для поселення. Сабіняни присвячували таку молодь саме Арею, римляни – богині Венері, греки – Аполлонові Архегету тощо.

Дане твердження породило версію про подвійне походження європейських гуннів, а саме – від прийшлих в 160 р. н. е. “палеосибірської раси” центральноазіатських північних хунну/сюнну та місцевих автохтонів – предків чувашів, які прийшли до Азовського моря з берегів Байкалу набагато раніше від хунну. Тут новоспечений етнос гуннів, вперше згаданий Діонісієм Періегетом в 160 р., вів до 375 р. вперту боротьбу з аланами р матським племенем, про виникнення яких Геродот повідомляє, що вони є нащадками обряду “священної весни” – виселення “молодих скіфів” у район Меотиди, де вони вступили у шлюб з амазонками, котрі користуються фракійською мовою, та готами.





Алан-Гоа і божественний Гесер-хан

Categories: Твори з літератури