Як я навчився плавати

Як я навчився плавати

Улітку я гостював у бабусі в селі. Там у мене є друг Вітько. Він мій одноліток.

Одного разу ми вирушили з ним на човні порибалити. Ставок у селі не дуже глибокий, біля берега рибу не спіймаєш. Треба відплисти подалі. Ми так і вчинили.

Випливли на середину ставка, закинули вудки, чекаємо. Не клює. Минула, мабуть, ціла година. Раптом мій поплавець занурився у воду.

Я став тягнути – нічого не виходило, не вистачало сили. Що ж це за рибина така велика спіймалась?! Вітьок поліз допомагати та ненароком зіпхнув мене у

воду. Але ж плавати я тоді не вмів. “Караул! – волаю, – допоможіть!” А Вітьок стоїть у човні й регоче замість того, щоб рятувати мене. Сільським хлопчакам важко собі уявити, що можна не вміти плавати.

Оскільки я зараз пишу цей твір, то, зрозуміло, що я тоді не втопився. Якось само собою вийшло, що я підплив до човна і якось у нього забрався. Риби, щоправда, ми так і не наловили. Виявилось, що поплавець зачепився за корч.

Зате я навчився плавати. І зараз мені дуже подобається цим займатися. Влучно сказав один філософ: нікому не подобається плавати, доки він не навчиться.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Як я навчився плавати

Categories: Твори з літератури