Сатира на “Кавказ” і “Сон”

Після тривалої розлуки 1843 року Т. Шевченко знову їде в рідну Україну. Мріючи про давньоочікувану зустріч, він все ж передчував: “Там, окрім плачу, нічого не почую”. Побачене ж вразило його до краю, переповнило болем і гіркотою і без того надірване серце.

У цей час він пише “Сон”, “Кавказ”, “Єретик”.

Поему “Сон” автор назвав комедією. Твір починається публіцистичними роздумами героя про суттєвість експлуататорського суспільства з усією галереєю його типових представників. Оповідне, епічне начало “комедії”

грунтується на переказі сну ліричного героя, “п”яна” уява якого малює самодержавне суспіьство в найхарактерніших його зрізах: Петербург, як центр “смітничка Миколи” “блюдолизих”, “Сибір неісходима” з образом таврованого правдоборця, що, як і Христос, терпить муки за праведну справу.

Т. Шевченко залучає сміх як прийом знищення, заперечення, гострого осміяння і глуміння над світом насильства і зла, підживлюючи його особливо достопною, злою насмішкою, тобто сарказмом. З уїдливим сарказмом змальовано кульмінаційний епізод поеми – прийом у царському палаці, “парад” блюдолизих і сцену “генерального мордобою”. Підбираючи дошкульні порівняння, епітети Шевченко показує некчемність тих, хто править світом.

Від крику царя зникає під землею челядь, “золотом облиті блюдолизи”, а сам владика, деспот ведмежою поставою й натурою, нагадує безсиле і смішне котеня. І цей сатиричний символ містив у собі вражаючу за силою інформацію – могутність царизму оманлива, вона тримається на гнобленні. І той, хто бенкетує в той час, коли під тином “опухла дитина, голодніє мре” буде покараний – такий вищий суд і вища правда, Такої викривальної сили і такої глибини політичної думки українська література не знала.

Поштовхом до написання поеми “Кавказ” була трагічна звістка про загабель друга Т. Шевченка – військового лікаря Якоба де Бальмена – на Кавказі у війні з горцями.

Шевченко радів, що серед народів Російської імперії знайшовся хоч один, який зі зброєю в руках виступив проти царизму і протягом багатьох років мужньо боровся проти регулярного війська, завдаючи йому поразки за поразкою. Продовжуючи сатиричні тенденції поеми “Сон”, Шевченків “Кавказ” по-своєму поглиблює її викривальний пафос і характеристику самодержавно-кріпосницької системи. Для зображення потворності й огидності самодержавства Шевченко послуговується засобом контрасту й антитези, саркастичним виразом (“Хортам, і гончим, і псарям, і нашим батюшкам-царям Слава!”.

Царизм лицемірно твердить, що хліб, і хату горця ніхто не відбере в нього, а його самого не поведе в кайданах. Втрачаючи над собою владу, загабник обмовляється, що він хотів би “подарувати” йому його власну хату, а хліб хотів би кинути горцеві, “як той собаці”. Шевченко сатирично показує, що це “багатство” -” од глибокої тюрми та високого престола – усі ми в золоті і голі”, знай, мовляв, кожний своє місце.

У поемі “Кавказ” Шевченко викриває загарбницьку політику російського самодержавства, показує страждання. Він закликає всі народи об”єднатися в боротьбі проти спільного ворога – російського царизму.

Поет з екзотичного Гаїті Рене де Пестра писав: “Шевченко з його сонячним темпераментом – це такий вогонь, який кидає свої відблиски на всі народи, що борються за справедливість і красу. Хай вітер Шевченкових поезій надихає і наші вітрила.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Сатира на “Кавказ” і “Сон”

Categories: Шкільні твори