Роль художнього вимислу в п”єсі І. Кочерги “Свіччине весілля”

У передмові до п”єси І. Кочерга писав: “Коли я випадково натрапив на мотив “заборони світла” , мотив що й послужив темою для цієї драми, мене захопила в ньому можливість змалювати барвисту картину міського життя і соціальної боротьби в стародавньому місті, а на цьому мальовничому тлі створити узагальнений образ боротьби України за свою волю і самобутню культуру”. І далі автор згадує про дві грамоти литовський князів 1494-1506 років, що володіли тоді Києвом, згідно з якими заборонялося начебто з протипожежних міркувань засвічувати

світло у будинках городян і ремісників. Невиконання цього наказу загрожувало великими, як для цього часу. штрафами. Понад півтора десятиліття боролися кияни за своє елементарне людське право, бо розуміли, що литовські князі прагнуть не лише розжитися на штрафах, але й задушити бажання вільного життя.

Ці історичні факти й події лягли в основу п”єси. Кочерга яскраво змальовує побут, реалії середньовічного Києва, на тлі яких чіткіше окреслюються постаті героїв. Драматург використав і своєрідний народний звичай “женити свічку” 1 вересня, а також урочисті цехові свята.

Втілюючи свій задум – змалювати прагнення людини до щастя, до краси, які неможливі без утвердження права народу на вільний розвиток. Іван Кочерга вміло поєднує історичну основу та художній вимисел.

Сюжет твору розвивається стрімко. У Києві несподівано – городянам несила терпіти наругу й поневолення, нові податки і штрафи, темряву і безвихідь. Навіть пісня про свічку, цей символ життя, заборонена як злочин.

Коли в Меланки помирає мати, князівська варта заарештовує дівчину, бо та посміла запалити в хаті. Особливо вразила всіх звістка про те, що вже тривалий час воєвода приховує грамоту про скасування заборони. Її викрадає молодий київський зброяр іван свічка, який переконаний:

… Коли добром ніхто не дасть нам світла,

Його здобути треба – не молить,

Бо без борні нікчемні всі молитви.

І свічки мирної не варта та країна,

Що в боротьбі її не засвітила.

Герой потрапляє до в”язниці. І тоді меланка, щоб врятувати коханого, з надлюдськими зусиллями проносить беззахасний перед негодою пломінь свічки крутими вуличками Подолу. Дівчина гине. Повсталий народ звільняє Свічку, і той убиває кривдника своєї нареченої – Ольшанського.

Городяни вражені смертю дівчини. Проте Свіччине весілля не скінчилося, боротьба триває:

– А тепер на приступ!

До помсти всі! До волі! До борні!

Оптимістичний фінал п”єси зумовлений вірою в те, що “… для вільного народу колись зоря займеться світова”.

У художній тканині твору особливе місце належить образам Івана свічки та Меланки. відвага хлопця і ніжність дівчини змальовані з М2яким ліризмом. Молоді кохають одне одного, але розуміють, що не будуть щасливими доти, поки існують кривдники простого народу. іван свічка клянеться відновити права люду на світло. Мужньою постає у творі Меланка. тендітна, ніжна і вродлива дівчина здатна на самопожертву, її не лякають грізні випробування.

Це – образ поетичний символ України, яка крізь століття пронесла світло вільнолюбства, нескореності.

Сам драматург у передмові до іншого твору писав: “… в творі з драматичним конфліктом на історичну тему неминучі переанахронізми та інші відступи від зовнішньої історичної правди, право на які давно вже визнано за поетами”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Роль художнього вимислу в п”єсі І. Кочерги “Свіччине весілля”

Categories: Шкільні твори