ОБРАЗ ДИТИНСТВА В ПОЕЗІЇ Т. ШЕВЧЕНКА

7 КЛАС

ОБРАЗ ДИТИНСТВА В ПОЕЗІЇ Т. ШЕВЧЕНКА

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

Варіант 1

1. Життєві негаразди малого Тараса.

2. Самотність юного генія.

3. Таке різне дитинство.

Варіант 2

1. Автобіографізм творчості Т. Шевченка.

2. Образ дитинства у поезії митця.

3. Страждання, що роблять душу мудрішою.

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

Шевченкові твори сяють мов ясні зорі.

Хто Шевченка прочитав, той багатший серцем став.

Тарасові слова – то правда жива.

Суєтно ради суєти,

О, скільки їх, на римі висячи,

В житті петляючи

по-лисячи,

У вічність хтіли увійти.

А він, Кобзар, з простої звичності

Будив глибиннії ключі.

Й простяг робочу руку Вічності,

Життям народу живучи.

І. Муратов

Іти у сніг і вітер, в дощ і хугу,

Бо, може, це нам вічний заповіт,

Оці мандрівки дальні і безкраї,

І, може, іншого шляху немає,

Щоб з хаосу душі створити світ.

Ю. Клен

ЦИТАТИ З ТЕКСТУ

“Мені тринадцятий минало

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було? “

“Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось…

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє –

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята –

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати –

Нема в мене хати!

Не дав мені бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала

Та й почула, що я плачу,

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала…”

“Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє… Лани, гаї, сади!

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води”.

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Пейзажем називається образ природного оточення персонажів та їхніх дій, опис картин природи в художньому творі, який має певне значення в його загальній змістовній організації. Найважливіша функція пейзажу полягає в тому, що він виступає у творі як додатковий опосередкований засіб характеристики окреслюваних у ньому героїв, персонажів.

Пейзаж – один із композиційних компонентів художнього твору: опис природи, будь-якого незамкненого простору зовнішнього світу.

Ідея художнього твору – емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора.

“Народ знає Тараса, любить Тараса, співає його пісні, пересилає їх з уст в уста оповіді про нього, як про живого сучасника і учасника нашої дійсності” .

“Він був сином мужика – і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури” .

“Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю” .

“Твори Шевченка переживуть віки і вічно будитимуть у серцях людей благородні, великі почуття” .

“Шевченко – це голос душі українського народу, його крик, сльози, стогін і разом з тим поклик гніву” .

ПРИКЛАД ТВОРУ

“”Кобзар” – так називається книга, що є головною книгою всього поетового життя. Страшно подумати, що яка-небудь випадковість могла б позбавити народ наш, позбавити Україну цієї заповітної книги, яка для багатьох поколінь стала мудрою наставницею, вчила і вчить усіх нас совісті й добру, вірності синівському обов’язку. Поезія “Кобзаря” позначилася на духовному формуванні й моральному обличчі всього народу, вона багато в чому визначила рівень його соціальної й національної самосвідомості”, – так писав про Т. Г. Шевченка О. Гончар.

Твори поета передають найтонші переживання людської душі, особливо коли йдеться про відчуття родини, материнські й синівські почуття. У вірші “Мені тринадцятий минало” відтворені й радість від переживання природи навколо, й біль дитячої самотності, уся гамма почуттів підлітка, яким пригадував себе Тарас.

Вірш і починається, наче спогад:

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Світ навколо – суцільний рай, зігрітий теплим привітним сонцем, та немає в цьому раю місця для самотнього хлопця, бо де б він не був, ніколи не повернеться до нього матір, ніколи не пожаліє й не підтримає його батько. Усе в цьому раю чуже для нього, та й сам світ зовсім чужий:

Поглянув я на ягнята –

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати –

Нема в мене хати!

Не дав мені бог нічого!..

І хлинули сльози…

У цьому сирітському світі й “село почорніло”, і “небо голубеє… помарніло”, ніби й перестав існувати навколо цей прекрасний світ. Та варто тільки хоч одній живій душі заговорити до сироти, виявити йому увагу, як усе оживає, “неначе все на світі стало // Моє… лани, гаї, сади!”.

Справді, для кожної людини найголовніше у світі – це любов і увага, які роблять нас щасливими, сильними й упевненими в собі. Саме це є нашим “земним раєм”, тим раєм, якого позбавлений через лиху долю бідний сирота з твору Т. Г. Шевченка.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

ОБРАЗ ДИТИНСТВА В ПОЕЗІЇ Т. ШЕВЧЕНКА

Categories: Шкільні твори