Народна байка вустами майстра

Байка – дуже древній жанр. Завдяки байці можна ска­зати людині найнеприємнішу правду, не образивши її. Ле­онід Глібов склав чимало байок, адресованих передусім представникам панівних класів, які сконцентрували в собі найганебніші вади людської природи.

“Мірошник” – байка про недбалу людину. Вода “про­смоктала” греблю, і млинар лишився без води. Люди казали йому про небезпеку, але Хома їм не вірив, уважаючи, що води в річці “стане на ввесь вік”.

Сталося так, як казали: вода майже зникла. Хома побачив курей, які п’ють

воду, і кинувся на них з палицею, мовляв, води й так немає, а ще ви прий­шли пити. Мораль цієї байки така: є люди, які безладно витрачають гроші на всякі дурниці, а “за недогарок вони людей і лають, і мордують”.

Такі господарі завдають шкоди власному господарству та втрачають повагу в людей.

“Цуцик” – байка про хлопа та підпанка. Патлатий Цуцик змальований панським улюбленцем: він цілими днями ніжиться на вікні, гріється на сонці й анічогіньки не робить. Дворовий пес Бровко заздрить Цуцикові, бо в Бровка життя непросте: день і ніч треба стерегти хазяй­ське добро. Цуцик розповідає, що живе в горницях, ка­чається по килимах, грається з панночками.

У нього “су­хенькі лапки, хвостик чистий”. Бровко намагається дізна­тися, що ж такого незвичного вміє Цуцик? І той відповідає:

– Я те роблю, чого ти не зумієш:

На задніх лапках я по-вченому служу.

Бровко сердитий на дурнуватого Цуцика-підпанка, але нічого вдіяти не може: Цуцик ближче до панів і навіть насмілюється інколи скубнути й Бровка. Мораль цієї байки Глібов сформулював у вигляді своєрідної загадки, про­читав яку, сам читач має зробити правильний висновок:

Бровко мовчить, і я мовчу,

Води не сколочу…

Вам сміх, мені гостинців в’язка.

Чи гарна моя казка?

Отже, Глібов не називає істинного адресата своєї сатири, але ж читач добре розуміє, про кого тут іде мова. Невже бай­кар так боявся царських сатрапів. Мабуть, ні.

Але прямолінійність за тих часів уважалася швидше за недолік ви­ховання, принаймні в літератора. Глібов умів говорити щиро, не порушуючи правил літературної ввічливості і водночас не обтяжуючи фальшшю свого громадянського сумління.

Літературна спадщина Леоніда Глібова різножанрова. Але насамперед ми знаємо його як автора байок. Саме в байкарстві поет знайшов своє справжнє покликання, свій справжній літературний “фах”.

Основний пафос більшості його сатиричних творів спрямований проти утиску трудя­щої людини представниками панівної верхівки. І тому бай­ки Глібова становлять велику цінність як з художньої, так і з ідеологічної точки зору.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Народна байка вустами майстра

Categories: Шкільні твори