Мої життєві позиції

Люблять скаржитися дорослі, що діти занадто довго взрослеют. І я, коли спостерігаю за своїми “важкими” у класі, бачу їхню інфантильність. Щораз замислююся: чому так відбувається? А всі тому, що ми відстороняємо наших дітей від серйозних життєвих турбот про себе й близьких, від взаємодопомоги в сім’ї. І виходить, що наші підрослі діти, як більші воронята, які вже й розміром з батьків, і літають не гірше, а усе ще підставляють розкриті дзьоби, замість того щоб клювати. Але це тільки одна із хвилюючих мене, як педагога, тема. Є й більше серйозна

Мені

хочеться уважніше вдивитися в себе: що ж відбувається в мені, людині, коли я дію, як педагог? Яку розмову веду я ” у серце своєму”? Це сама важка розмова із всіх можливих. Але саме від того, як виходить ця розмова, залежить саме головне в долі педагога – згода з учнями, з колегами, з родителями, із самим життям.

От і, розмовляючи із собою, стежиш: де ти чесна, щира, доброзичлива, а де не дуже. Важка праця душі. Але я вже давно зрозуміла: якщо хочеш пошкодувати себе, пошкодуй спочатку інших

Приведу одну з моїх улюблених цитат У. А Сухомлинского: “Без постійного духовного спілкування вчителя й дитини, без взаємного проникнення в мир думок, почуттів, переживань один за одного немислима емоційна культура як плоть і кров культури педагогічної. Найважливіше джерело виховання почуттів педагога – це багатогранні емоційні відносин з дітьми в єдиному, дружному колективі, де вчитель не тільки наставник, але й друг, товариш. Емоційні відносини немислимі, якщо вчитель зустрічається з учнем тільки на уроці й діти почувають на собі вплив педагога тільки в класі”.

Я вважаю, що в цьому дуже точному висловленні про відносини учня й учителі закладений глибокий зміст роботи класного керівництва на сучасному етапі. Адже тільки талановитий класний керівник здатний розібратися в непростих людських душах дітей краще, ніж це дано власним батькам

Скільки років працюю в школі, стільки років є класним керівником. Люблю брати класи з 5 го – це самий цікавий вік. Завжди із завмиранням серця чекаю 1 вересня, коли має бути познайомитися з новим класом. І також завжди з великим смутком у душі йду на Останній дзвінок.

Проробивши з дітьми 7 років, намагаюся вкласти в них самі добрі почуття, якими володію сама, навчити всьому, що вмію, “заразити” своїми захопленнями. Чесно говорю дітям про їхні недоліки. Відразу подобається не всім.

Взрослея, розуміють: хто “друг”, а хто “ворог”.

Уже в 6 – 7 класі починаю вести розмови про вибір професії. Уважаю, що самий час. Дуже часто влаштовую бесіди із хлопчиками й дівчинками окремо, тим більше зараз, коли дорослішання дітей відбувається дуже рано. Завжди намагаюся поздоровити, хоча б листівкою, кожного учня із днем народження, тому що вважаю це свято самим головним для людини

Мої життєві позиції мають дуже чіткі пріоритети, тому добре знаю, що хочу від життя, і вчу цьому своїх дітей. І саме радісне для мене, коли діти починають робити так, як я їх навчила, говорити на тім “мові”, що зрозуміла всім нормальним і щасливим людям

Я дуже люблю квіти, напевно, більше їжі. І діти це знають. І, коли я приношу кожні 1 вересня величезна кількість букетів додому, розумію: не все в цьому житті можна виміряти грішми. Квіти вчителеві – така малість, і така радість, що важко передати словами

Я вчитель фізкультури, фахівець в області фізичного виховання, здорового способу життя. Хто ще навчить дітей бути здоровий і сильними, якщо не вчитель фізкультури, так ще й класний керівник

Перший напрямок і завдання в роботі – відвідування всім класом спортивної секції. Мети ставлю різні: сильним – удосконалювання й спортивні результати, слабким – підтягти загальну фізичну підготовку, повірити в себе. Будь-який результат уважаю досягненням мети…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Мої життєві позиції

Categories: Шкільні твори