Ідейно-образний мир елегійного романтизму

Центральними ідеями романтизму в його прогресивних плинах можна визнати ідеї, проголошені ідеологами буржуазно-демократичної революції: ідею волі, що визначає новий громадський порядок, ідею особистості, вільної від оковів, накладених на неї феодальним укладом, ідею людини в його власному достоїнстві, незалежному від станового рангу. У творчості В. А. Жуковського й ДО-К – Н. Батюшкова своєрідно переломилися ці ідеї прогресивного романтизму. Але осмислення цих ідей у добутках обох поетів, особливо в Жуковського, було суперечливим, що отдаляли

їх від передових плинів романтизму.

Поняття волі ми часто зустрічаємо в обох поетів. Але воно далеко не рівнозначно поняттю політичної волі, що надихала революційних романтиків. Жуковському й особливо Батюшкову не далеке прагнення до суспільної незалежності, до волі від тиску, від сваволі тих, хто коштує нагорі соціальних сходів.

Але основне бажання романтика Батюшкова – зберегти “душі піднесеної волю”. Волю від чого? Від “світла”, від “порожнього блиску” слави, від “суєт”, від “багатства”…

Ще більш послідовно ідея внутрішньої волі людини виступає в поезії Жуковського. Справді вільної стає особистість, що досягла високої моральної досконалості. І це доступно всім людям, безвідносно до їхнього соціального стану. На думку Жуковського, цар, суддя, воїн і письменник рівні:

У піднесеному до прекрасного стремленье. Усім на добро одні права дані!

Розуміння волі як категорії психологічної, моральної, а не соціальної, політичної було слабкою стороною елегійного романтизму. У цьому виявилося нерозуміння необхідності волі суспільної як умови свободи особи. Недостатність внутрішньої волі іноді усвідомлювали й самі її ідеологи.

У посланні “До Батюшкову” Жуковський ремствував, що люди “вільні лише мріями, а наяву в ланцюгах”. В одній зі своїх записних книжок Батюшков зробив таку замітку: “Людина в пустелі вільний, людина в суспільстві – раб”.

Сильною, прогресивною стороною раннього російського романтизму було твердження особистості, тобто визнання її високого достоїнства, її безумовної цінності, її волі, її рівності з іншими особистостями. Але в житті ці принципи постійно порушуються. Жуковський готовий визнати соціальну нерівність причиною страждань шляхетної людської особистості. Але глибокого розвитку ця думка в нього не одержує.’ Романтичне твердження особистості у творчості Жуковського й Батюшкова не переростало в боротьбу за суспільну свободу особи, і це приводило до посилення індивідуалістичних тенденцій у ранньому російському романтизмі.

Особистість розглядалася тут психологічно, поза її залежністю від національних, історичних і соціальних умов.

Подібні протиріччя виявлялися й у трактуванні ідеї людини в Жуковського. Для нього людина – “святейшее зі звань”, що коштує вище найвищого суспільного “звання”. Такому розумінню людини і його волі відповідає характер романтичного протесту проти існуючої дійсності в Жуковського й Батюшкова. Як романтики, вони не приемлют навколишнього світу.

У цьому неприйнятті іноді чується й соціальний мотив. Батюшков. у вірші “Мої пенати” гаряче бажає, щоб до його “хатини” не знайшли дороги особи, розбещені своїм високим суспільним становищем. Але обоє романтика обирають шлях відходу від неприйнятної дійсності, а не шлях боротьби з нею.

Більш чітко звучать суспільні мотиви в І. І. Козлова, увлекавшегося поезією Байрона й переведшего на російську мову його поему “Абидосская наречена”. У вірші “Полонений грек у темниці” Козлов разом з поетами революційного романтизму співчутливо відгукується на визвольну боротьбу в Греції й вкладає у вуста свого ліричного героя слова: “Ах, иль бути вільним, иль зовсім не бути!”

Розлад з навколишнім зовнішнім миром змушує романтика поринати у свій внутрішній мир, у переживання особистості. Цим визначалася властива романтизму суб’єктивність як яскравий прояв особистості, її дум і почуттів у сприйнятті й зображенні дійсності. Але на відміну від сентименталіста, що залишався в межах своєї суб’єктивності, романтик прагне протиставити неприйнятної дійсності інший, “кращий” мир, створений його мрією,- “мрійливий мир”, по вираженню О. С. Пушкіна. Розуміння цього “миру” у різних плинах романтизму було глибоко різним. Пропасти лежить, наприклад, між “потойбічним” миром Жуковського або миром земних радостей, духовних і почуттєвих насолод Батюшкова й миром історичної героїки поетів-декабристів.

Але й там і тут ідеал протиставлявся “істотності”, як тоді називали реально існуюче. Справедливо вказуючи на “внутрішнє, задушевне життя людини” як на “сферу” романтизму, Бєлінський звертає увагу й на іншу, ще більш важливу його сторону: внутрішнє життя людини є для романтика тої “таємничим грунтом душі й серця, звідки піднімаються всі невизначені прагнення до кращ і піднесеному, намагаючись знаходити собі задоволення в ідеалах, що творяться фантазиею” . У розумінні ідеалу між ранніми романтиками були серйозні розбіжності, але їх поєднувало відчуття віддаленості прекрасної мрії.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Ідейно-образний мир елегійного романтизму

Categories: Твори з літератури