Что, сынку, помогли тебе твои ляхи?

Слід зазначити, що у побуті, у родинному житті головний герой далеко не ідеальний: він може бути не просто грубим, а навіть брутальним, навіть жорстоким до власної сердобольної дружини, по суті відповідаючи фольклорним інтерпретаціям козацьких ватажків. Безперечно, як романтик, Гоголь гіперболізує свого героя і в діях, і у вчинках, підносячи постать свого персонажа до образусимволу з героїчної козацької історії, безкомпромісного захисника роду і народу від чужинців. Характерно, що Гоголь часто нехтує достовірністю історичних деталей, хронологією

подій, в яких він може поєднувати і різні епохи, в образі Тараса ми можемо вбачати багатьох реальних прототипів – представників різних періодів визвольних змагань: Тараса Трясила, і Павлюка, і Остряницю, і Морозенка, і Пушкаря, і учасників Коліївщини і т. д. Але, за визначенням Гете, історія залишається в пам’яті, передаючись із покоління в покоління, такою, якою її відтворили поети. З цього погляду історизм “Тараса Бульби” незаперечний.

Важливим аспектом гоголівської повістіепопеї є осмислення таких важливих проблем, як вірність і зрада – втілення у людських душах і в гілках роду і народу божественного і сатанинського.

Син Остап продовжує героїчну стезю свого батька, виправдавши всі його надії та сподівання, і гине в страшних нелюдських муках, страчений ляхами у Варшаві.

Непоправним ударом для полковника Тараса, переодягненого у шляхтича у натовпі, що спостерігає страту козаків, стає ця смерть.

Без сумління і докорів совісті залишається у Тараса в пам’яті безславна загибель молодшого сина Андрія, скараного за відступництво батьківською рукою: “Стой и не шевелись! Я тебя породил, я тебя и убью!”

Остання виділена нами фраза, як і попередня “Что, сынку, помогли тебе твои ляхи?”, живе як афоризм в народі, як своєрідна ремінісценція в літературі, як алюзія на суспільнополітичні події: історикофункціональна роль гоголівської творчості тут незаперечна.

Характерно, що поширена за останні десятиліття сакралізація зрадництва і відступництва стає моральним імперативом часу, доби інформатики з її переоцінкою традиційних засад.

Гоголівського красеня Андрія з “Тараса Бульби” сьогоднішні вчені, що вміють іти в ногу з часом, подають як сильну і неординарну особистість: людина, мовляв, усупереч всяким перепонам, ідейному фанатизму повинна мати право на щастя, на любов, на добробут. Так, за останні роки проходить підміна духовномаральних пріоритетів, коли саме така давня проблема почуття і обов’язку розглядається у світлі привнесених, чужих і сумнівних моральних засад: сакралізація зрадництва зводиться до права боротьби за свободу людської особистості, до орієнтації на вседозволеність.

Насправді ж гоголівський тип відступника Андрія завжди уособлюватиме зрадництво і відступництво, залишатиметься узагальненим образомсимволом егоцентриста та індивідуаліста, котрі заради власних примарених благ, особистих почуттів проігнорують найдорожчим – вітчизною, братерством, родиною, власною матір’ю, улюбленцем якої він, до речі, був. Принади панночкишляхтянки, яку він кинувся рятувати від голоду із благородних, чисто християнських мотивів в обложеному козаками місті, затьмарили все:

“- А что мне отец, товарищи и отчизна? – сказал Андрий, встряхнув быстро головою и выпрямив весь прямой, как надречная осокорь, стан свой. – Так если ж так, так вот что: нет у меня никого! Никого, никого!… ..Хто сказал, что моя отчизна Украйна? Кто дал мне еє в отчизни? Отчизна єсть то, чего ищет душа наша, что для нее милее всєго. Отчизна моя – ты!

Вот моя отчизна!… …И все, что ни єсть, продам, отдам, погублю за такую отчизну!”.

Тема зваблення жіночими принадами героя на шлях зради, зокрема спокуси знатними шляхтянками представників козацького та й загалом православноруського середовища була досить популярною в літературі.

У “Тарасі Бульбі” така любов є фатальнотрагічною: вона окреслює безславний кінець героя, вічну ганьбу і батьківське прокляття. Таким, за оцінкою не тільки зрадженого батька, а й авторською, мав бути фінал відступника.

“- Чембы не козак был? – сказал Тарас, – и станом высокий, и чернобровый, илицо как у дворянина, и рука была крепка в бою! Пропал, пропал бесславно, как подлая собака!” Всупереч прагненням Остапа, у якого живуть родинні почуття, віддати тіло брата землі, Тарас відмовляється і ховати тіло зрадника.

Хочеться навести досить цікавий приклад з трилогії Михайла Старицького про національновизвольну війну проти польськошляхетського поневолення “Богдан Хмельницький”, де любовні взаємини між козакомзвитяжцем і шляхтянкою, засланою в козацький табір зі шпигунською місією, розв’язуються зовсім інакше.

Козацький полковник Михайло Чарнота і дружина шляхтича-магната Вікторія люблять одне одного давно. Тому Вікторія і хоче використати своє кохання у шпигунських цілях. Коли ж про приховану мету своєї коханої дізнається Чарнота, він стискає їй голову.

Незабаром полковник Михайло Чарнота героїчно гине, очолюючи загін козаківзвитяжців з трьохсот чоловік. Усі козаки полягли, обороняючись на острові.

Сам король був вражений їхньою мужністю і вірністю присязі і тому зраненому Чарноті дарував свободу. Однак полковник заявив, що він гребує свободою, за яку полягли його друзі, і проткнув себе ятаганом. Мотив героїки гоголівського “Тараса Бульби” з уславленням доблесті і безкомпромісності перед ворогом, безперечно, відчувається в історичному епосі М. Старицького: характерно, що саме цей видатний прозаїк і драматург інсценізував цю історичну повість Гоголя, як і деякі інші твори.

Тарас Бульба гине внаслідок своєї часом наївної безкомпромісності і твердої, одержимої непоступливості: “Стой! Выпала люлька с табаком: не хочу, чтобы и люлька досталась вражьим ляхам!” И нагнулся старий атаман и стал отыскивать люльку с табаком, неотлуччую спутницу на морях, и на суше, и в походах, и дома. А тем временем набежала вдруг ватага и схватила его под могучие плечи…”



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Что, сынку, помогли тебе твои ляхи?

Categories: Твори з літератури